Розділ «Випробування Арії»

На третій день перебування в місті Ерагон прокинувся сповнений сил та енергії. Він почепив на пояс Зарок, закинув за плечі лук зі стрілами й подався разом із Сапфірою до Тронжхейма. Зустрівши біля міської брами Орика, юнак розповів йому про візит Насуади.

— Дивовижна дівчина, — озвався той, з осудом зиркнувши на Ерагонів меч. — Вона віддана своєму батьку й в усьому йому допомагає. Іноді навіть сам Аджихад не здогадується, хто залагоджує справи з його партнерами.

— А хто її мати? — поцікавився хлопець.

— Цього я не скажу, бо не знаю, — відповів гном. — Коли Аджихад приїхав з маленькою Насуадою до Фартхен Дура, він був сам. А потім ніколи не говорив, звідки ця дівчина.

«Отже, вона теж виховувалася без матері», — промайнуло Ерагонові в голові. Відігнавши сумні спогади, він знову звернувся до Орика:

— Слухай, я відпочив і готовий до роботи. А де Аджихад збирається мене випробовувати?

— Поле для тренувань за півмилі від Тронжхейма, — махнув рукою гном. — Там вправляються і люди, і гноми.

— Я теж піду, — нагадав Ерагонові дракон.

— А ось це зовсім небажано, — смикнув себе за бороду гном, коли юнак переказав йому Сапфірине бажання. — На полі буває повно людей, і дракон відволікатиме їхню увагу.

— А я таки піду! — гаркнула Сапфіра, і питання вирішилося само собою.

На тренувальному полі, до якого вони незабаром дісталися, лунав брязкіт металу, хрускіт дерева й гомін людських голосів. У навчальних боях брала участь шеренга піхотинців, озброєних сокирами та щитами, і сотня окремих воїнів, що завзято вимахували мечами, списами й ланцюгами. Гномів було стільки, скільки й людей, але вони боролися окремо. Неподалік вправлялися стрільці з луків.

Щойно Ерагон роззирнувся довкола, як до нього наблизився бородатий здоровань у кольчузі, вкритій грубою вовною, і залізному шоломі. У нього за спиною висів довжелезний меч.

— Орику, — прогримів він, зиркнувши на Ерагона з драконом. — Де тебе носить? Тут така нудьга.

— Це тому, — посміхнувся гном, — що ти всіх перебив своїм страшним мечем!

— Усіх, окрім тебе, — уточнив чолов’яга.

— Бо я швидший за такого неповороткого борова, як ти, — озвався Орик.

Не звернувши жодної уваги на жарт, здоровань знову зиркнув на Ерагона.

— Мене звати Фредрік, — сказав він до нього. — Мені доручили глянути, що ти вмієш!

— Для тебе моїх умінь вистачить із головою, — відгукнувся хлопець. — Але я користуюся магією.