Розділ «Старий друг»

— Я все тобі поясню, — заспокоїв його Бром. — Ми можемо десь поговорити?

— Тут не вийде, — озирнувся Джоуд. — Але ми підемо деінде.

— Добре, — кивнув старий, і господар щез за дверима.

«Сподіваюсь, мені нарешті пощастить бодай щось дізнатися про Бромове минуле», — подумав Ерагон.

Джуод повернувся з рапірою на поясі. Гаптована золотом куртка вільно теліпалася в нього на плечах, а на голові він мав капелюха з пір’ям. Бром критично глянув на цю пишноту, але Джоуд лише знизав плечима.

Він потягнув їх Терймом до цитаделі. Ідучи слідом, Ерагон вів коней.

— Рістхарт, правитель Тейрма, видав наказ, згідно з яким усі прибульці мають зголошуватися зі своїми справами до нього, — пояснив по дорозі Джоуд. — І хоча більшість людей на це не зважає, нам усе одно треба орендувати кімнати у фортеці. Це безглуздя, але ми підкоряємось, аби володар був спокійний. Там не підслуховують, стіни замку товсті.

Вони увійшли до центральної вежі крізь головну браму.

— Можете прив’язати коней, — мовив Джоуд, показавши на залізне кільце в стіні, — їх ніхто не чіпатиме.

Коли Сніговія з Кадоком було надійно прив’язано, він відчинив найближчі двері й провів своїх гостей усередину.

Прибульці опинилися в довгому порожньому коридорі, освітленому смолоскипами, що висіли на стінах. Ерагон дивувався з того, як там було холодно й вогко. Він торкнувся стіни, і пальці натрапили на липкий огидний слиз.

Схопивши смолоскип, Джоуд повів гостей коридором. Нарешті, всі спинилися перед важкими дерев’яними дверима, за якими була кімната з величезною ведмежою шкурою на підлозі, обставлена кількома стільцями. Довкола височіли книжкові шафи з фоліантами в шкіряних оправах.

Джоуд підклав у камін дрова, тицьнувши під них смолоскипом. За мить запалало полум’я.

— Старий, ти маєш багато чого пояснити, — нарешті озвався він.

Від широкої усмішки на Бромовому обличчі забігали зморшки.

— Кого це ти називаєш старим? Коли я бачив тебе останнього разу, ти не мав жодної сивої волосини! А що з тобою тепер?

— А от ти виглядаєш так само, як і двадцять років назад, — мовив Джоуд. — Тебе, буркуна, вищі сили бережуть задля того, аби ти вчив нові покоління! Та годі! Давай уже розповідай! Ти завжди це вмів!

Ерагон нашорошив вуха, чекаючи на Бромову історію.

Той усівся на стілець і дістав свою люльку. Повільно видихнувши хмарку диму, він нарешті почав:

— Пригадуєш, що ми робили в Джиліді?