Розділ «Старий друг»

— Ще б пак! — відгукнувся Джоуд. — Такі речі важко забути.

— І це ще м’яко сказано, — сухо мовив Бром. — Коли нас… розлучили, я не міг тебе знайти. У розпалі тієї метушні я випадково вскочив до якоїсь кімнати. Нічого цікавого там не було — самі ящики й короби, — але я таки вирішив їх перевірити. І не пошкодував, бо там виявилось саме те, що ми з тобою шукали.

Джоуд вражено застиг.

— Коли я взяв його до рук, то, звісно, уже не міг чекати на тебе, — вів далі Бром. — Будь-якої миті мене могли викрити, і все було б утрачено. Я вбрався в чужий одяг і вислизнув із міста, подавшись… до наших друзів. Вони сховали ту річ у підземеллі, і я мусив пообіцяти, що подбаю про того, хто невдовзі стане її власником. Але до того часу я мав зникнути. Ніхто не знав, чи я живий. Навіть ти, хоч я й сумував, що несамохіть завдаю тобі болю. Тож я подався на північ, сховавшись у Карвахолі.

Розчарований Ерагон аж зубами заскреготав, розуміючи, що Бром навмисне щось недоговорює.

— Тож наші… друзі весь час знали, що ти живий? — спохмурнів Джоуд.

— Так, — зітхнув старий.

— Що ж, сподіваюся, це справді було потрібно, — гірко озвався Джоуд. — Карвахол розташований на північ від Хребта?

Бром понуро кивнув, і Джоуд, помовчавши, уперше глянув на Ерагона.

— То виходить, що тепер ти з цим малим виконуєш свій обов’язок? — нарешті сказав він.

— Не все так просто, — озвався Бром. — Згодом ту річ було викрадено. Принаймні я так гадаю, оскільки не мав звісток від наших друзів, тож, мабуть, їхні посланці потрапили в засідку по дорозі. Тому я й вирішив спробувати сам про все дізнатися. Сталося так, що хлопець подорожує в тому ж напрямку. Тож ми просто їдемо собі разом.

— Але якщо вони не відряджали до тебе посланців… — засумнівався був Джоуд. — Звідки ти знаєш, що воно…

— Дядька цього малого жорстоко вбили разаки, — різко урвав його Бром. — Вони спалили його будинок і ледь не зловили його самого. За це слід помститися, але ті нелюди безслідно зникли. Ти допоможеш нам їх знайти.

— Ах ось у чому справа, — зрозумів Джоуд. — Але чому ви тут? Хіба ж я знаю, де переховуються разаки? Навіть той, хто знає, не скаже вам цього.

Звівшись, Бром сягнув рукою до кишені плаща й витяг звідти флягу разаків.

— У ній олія Сейтр, — він кинув знахідку Джоуду. — Разаки загубили її на шляху, а ми підібрали. Нам потрібні записи про товари, що надходили на кораблях до Тейрма, аби відстежити те, як імперія закуповувала олію. Це виведе нас на лігво разаків.

Джоуд замислився, на його обличчі з’явилися зморшки.

— Бачите ось це? — нарешті озвався він, показуючи на полиці. — Там записи про одну з моїх торговельних справ. Про одну, розумієте? На решту ви витратите місяці! Існує ще й інша проблема. Потрібні вам записи зберігаються в цьому замку, але доступ до них має лише Бранд, торговий розпорядник Рістхарта. Пересічним торговцям на зразок мене проглядати їх заборонено. Вони бояться, що ми підробимо числа й надуримо імперію з податками.

— Із цим ми якось розберемося пізніше, — сказав Бром. — Перш ніж щось затівати, нам треба кілька днів відпочити.

— Здається, моя черга допомагати? — посміхнувся Джоуд. — Зрозуміло, що мій дім — це твій дім. От лишень, як вас тепер називати?