Розділ «Аджихад»

Сторожко озираючись, друзі ввійшли до елегантного двоповерхового кабінету, стіни якого було завішано книжковими полицями. Залізні східці здіймалися до невеличкого балкона з двома стільцями та письмовим столом. Кам’яну підлогу встеляв плетений килим. Господар кабінету сидів за столом у найдальшому закутку.

Він мав шкіру кольору ебенового дерева, лису голову й чорну охайну борідку. За статурою був кремезний — це підкреслювала коротка безрукавка, накинута на гаптовану золотом пурпурову сорочку.

— Ласкаво просимо до Тронжхейма, — поважно сказав він. — Мене звати Аджихад. Будь ласка, сідайте.

Ерагон із Мертагом обережно сіли в крісла, а дракон примостився позаду, охороняючи їх. Ватажок підняв руку й клацнув пальцями, покликавши когось із сусідньої кімнати. Прибульці з подивом витріщились на голомозого чолов’ягу, як дві краплі води схожого на того здорованя, що привів їх сюди.

— Можу зрозуміти ваш подив, — посміхнувся Аджихад. — Вони брати-близнюки. Я б залюбки назвав вам імена цих добродіїв, але в них немає імен.

Дракон презирливо форкнув, і володар з осудом глянув на нього, сідаючи в крісло. Здоровані нерухомо застигли поруч. Якийсь час Аджихад пильно розглядав прибульців, потім кивнув до голомозих, і один із них підскочив до свого пана, зашепотівши йому щось на вухо. Той спохмурнів і рішуче кивнув.

— Ти поставив мене у скрутне становище, відмовившись від перевірки, — нарешті звернувся Аджихад до Мертага. — Тебе впустили до Фартхен Дура, тож ми мали б бути впевнені, що ти не заподієш нам зла. Але зараз ми не можемо тобі довіряти.

— Ви б усе одно мені не повірили, — зухвало відповів юнак.

— Ого! — здивувався Аджихад, і його обличчя потемніло. — Цей голос нагадує мені голос одного чоловіка… Щоправда, він був справжньою потворою, а не людиною.

Володар грізно підвівся з крісла й несподівано гаркнув:

— Ану, встати!

Мертаг знехотя звівся на ноги, а схвильовані близнюки підійшли ближче.

— Зніми сорочку й повернися, — наказав ватажок. Юнак скорився.

— Мертаг! — видихнув Аджихад, придивляючись до шраму на його спині. Орик за спинами прибульців вражено зойкнув.

— Ви знали про це? — гаркнув господар до близнюків.

— Ми знайшли його ім я в думках дракона, — зіщулились ті, — але й гадки не мали, що він син великого Морзана…

— І ви нічого мені про це не сказали? — вражено відсахнувся Аджихад. — Гаразд, із вами я розберуся потім.

Опануваввіи свій гнів, він знову звернувся до Мертага:

— То ти й тепер відмовляєшся від перевірки, юначе?