Розділ «Магія — це просто»

Як ви гадаєте, чому ті двоє ургалів залишилися в Язуаці? — спитав Ерагон після того, як вони від’їхали від села на чималу відстань. — Здається, вони не мали жодної причини відставати від решти.

— На мою думку, вони покинули головний загін, аби пограбувати село, — відповів Бром. — Дивує тут інше: ургали, наскільки мені відомо, збиралися разом лише двічі чи тричі за всю свою історію. Цікаво, що вони поробляють зараз.

— Можливо, цей напад спровокували разаки?

— Не знаю. Але якнайшвидше покинути Язуак — це одне-єдине правильне рішення в нашому становищі. До того ж, разаки теж подалися в цей бік — кудись на південь.

— Але ж, як не крути, нам таки потрібні припаси, — нагадав юнак. — Чи є десь поблизу ще яке село?

— Ні, — похитав головою Бром. — Та не біда: Сапфіра зможе для нас щось уполювати, якщо ми змусимо себе їсти одне тільки м’ясо. Скажімо, цей гайок може видатися тобі надто малим, але там повно звірини. До того ж, річка — єдине тутешнє джерело, тому більшість тварин з рівнини приходить сюди на водопій. З голоду ми не помремо.

Ерагон притих, задоволений Бромовою відповіддю. Вони їхали далі, а довкола галасливо пурхали птахи й мирно несла свої води річка. Це було гамірне місце, сповнене життя та енергії.

— А як той ургал вас дістав? — несподівано озвався Ерагон. — Усе сталося так швидко, що я нічого не второпав.

— Мені просто не пощастило, — буркнув Бром. — Я був для нього небезпечним суперником, тому він ударив Сніговія. Дурне створіння стало дибки, і я втратив рівновагу. Цього було досить, щоб ургал встиг розпанахати мені руку.

Почухавши підборіддя, старий додав:

— Гадаю, тебе все ще цікавить магія. Бо те, про що ти дізнався, насправді дуже суперечлива річ. Мало хто знає, що всі вершники — який більше, який менше — використовували магію. Вони тримали це в таємниці навіть за часів свого розквіту, оскільки магія робила їх вищими за ворогів А якби всі про неї знали, то спілкуватися з простими людьми було б дуже важко. Дехто гадає, що магічні здібності короля можна пояснити його чаклунством. Це неправда, адже він має ці здібності так само, як кожен вершник.

— А яка різниця? — здивувався Ерагон. — Хіба те, що я використав магію, не робить мене чаклуном?

— Аж ніяк! — відповів старий. — Чаклун, наприклад Тінь, для досягнення своєї мети закликає духів. Така сила відрізняється від твоєї. Здібності мага не залежать від духів чи драконів, ось чому ти не можеш бути магом. Ти ж не відьмак чи чародій, що використовує силу заклять. І ця обставина вкотре нагадує нам ось про що. Молоді вершники — такі, як ти, жили за суворим розпорядком, спеціально розробленим для зміцнення їхніх тіл та тренування розуму. Вишкіл тривав довгі місяці, ба навіть роки, аж доки старші не вирішували, чи здобули учні право на використання магії. До того моменту жоден із них не знав про власні здібності. А якщо хтось із учнів випадково виявляв своє вміння використовувати магію, його одразу ж відокремлювали від решти. Інколи учні самотужки знаходили в собі магічну силу, хоча мало хто з них наражався на таку небезпеку, на яку наразився ти.

— А як саме їх учили магії? — спитав юнак. — Я не розумію, як взагалі можна цьому навчитись. Якби ви ото вчора захотіли мені це пояснити, я навряд чи хоч щось збагнув би.

— Учнів навмисне примушували виконувати якісь безглузді вправи, що мало б їх роздратувати, — посміхнувся Бром. — Наприклад, тягати туди-сюди каменюччя, носити воду до дірявих діжок та робити всяку іншу дурню. За якийсь час їм це набридало, і вони вдавалися до магії. Такий спосіб спрацьовував майже бездоганно. До речі, ти завжди будеш слабший за ворога, який отримав такий вишкіл. А вони й досі існують. Наприклад, король або хтось із ельфів. Вони легко б упоралися з тобою.

— То що ж його робити? — розгубився Ерагон.

— Для тривалого вишколу в нас бракує часу, але навіть подорожуючи можна багато чому навчитися, — сказав Бром. — Я знаю достатньо вправ, які збільшують силу, але за один день всього того, чому навчали вершників, тобі, звісно, не опанувати, — лагідно глянув на Ерагона старий. — Отож, доведеться тобі, хлопче, вчитися на ходу. Спочатку це буде важко, але результат того вартий. Можливо, тобі буде цікаво знати, що жоден із вершників твого віку ніколи не робив за допомогою магії того, що ти вчинив учора з тими двома ургалами.

— Дякую, — посміхнувся юнак, почувши похвалу. — А та прадавня мова має якусь назву?

— Звісно, має! — розреготався старий. — От тільки її вже ніхто не зна. Бо це було б слово такої сили, годне панувати над усіма мовами світу й над тими, хто ними спілкується. Отакої! Люди здавна намагаються відшукати цю назву, та марно.