Розділ «Слава Тронжхейма»

Ерагон підскочив, наче обпечений, бо почув гарчання дракона. Сапфіра, мабуть, бачила сон, оскільки її очі були заплющені. Якусь мить юнак дивився на неї, потім обережно підвівся й, потягнувшись, вийшов на середину зали.

— Доброго ранку, — привітався він до Мертага, помітивши, що той не спить. — Не знаєш, котра година?

— Та хіба ж під землею щось визначиш? — ліниво відповів той.

Позіхаючи, Ерагон присів поруч. Тільки тепер він зрозумів, які вони близькі з цим юнаком. По-перше, Зарок, який належав колись Мертаговому батьку, по-друге, їм обом довелося зростати без материнської ласки… А ще Ерагону не давав спокою той шрам на спині… Ну яка б нормальна людина могла зробити отаке з власною дитиною?

— Що сталося? — раптом озвався дракон, прокинувшись і відчувши неспокій свого хазяїна. — Може, принесли щось попоїсти?

— Ні, — зітхнув юнак. — Але, сподіваюся, скоро принесуть.

— Швидше б, — невдоволено буркнула Сапфіра, примостившись біля дверей. Знічев’я Ерагон почав розглядати лампу на стелі. Її було зроблено із суцільного шматка скла у формі сльози, наповненої м’яким синім світлом, яке не мерехтіло й не гасло. Чотири металеві перетинки, закручені довкола цієї скляної сльози, зливалися вгорі в невеличкий гачок, а знизу — в три акуратні ніжки. Одним словом, усе було зроблено надзвичайно майстерно.

Зненацька двері до зали розчинилися і всередину увійшов цілий загін воїнів. Помітивши дракона, передня шеренга злякано зупинилась.

— Вас кличе до себе Аджихад, ватажок варденів, — проштовхавшись крізь воїнів, випхався наперед голомозий здоровань. — Поїсте по дорозі.

— А наші коні? — нагадав Ерагон. — А зброя?

— Зброю вам повернуть із дозволу короля, — презирливо мовив велетень, збираючись іти геть. — А коні чекають у тунелі.

— А що з ельфійкою? — устиг спитати юнак.

— Не знаю, — відмахнувся голомозий. — Вона і і досі в лікарів.

Вийшовши із зали, прибульці посунули слідом за голомозим у супроводі охорони. Неподалік на них чекав знайомий гном, тримаючи коней.

— Усередині тунелю ви маєте їхати дуже повільно, — застеріг здоровань, а помітивши, як Ерагон збирається залізти на дракона, гаркнув: — Агов, навіть не мрій! Поки що це заборонено!

Хлопець знизав плечима й сів на коня, попередивши Сапфіру, щоб та була поруч. Мертаг так само осідлав свого скакуна, і кавалькада рушила тунелем углиб велетенської гори. Цокіт копит відлунював у глухих стінах, у яких тільки де-не-де було прорубано двері.

Правду кажучи, Ерагон неабияк хвилювався перед зустріччю з легендарним ватажком варденів. Слава про нього здавна гриміла на всю Алагезію. Прийшовши до влади близько двадцяти років тому, Аджихад почав запеклу війну проти Галбаторікса. Ніхто не знав, звідки він і як виглядає. Казали, що він чудовий стратег і неперевершений воїн. Цікаво, як зустріне їх ця велика людина? Пам’ятаючи, що Бром служив Аджихадові вірою й правдою, юнак сподівався на теплий прийом.

Похмурий Орик, що крокував поруч, викликав у Ерагона не меншу цікавість. Очевидячки, тунель проклав саме його народ, але чи були гноми під владою Аджихада, чи просто переховувались у варденів, цього ніхто не знав.

І якого саме короля згадував Орик? Навряд чи Аджихада… Отже, вардени ховаються від імперії під землею. А як же тоді ельфи? Де знайшли притулок вони?