Розділ «Злодії в замку»

Коли золотаве сонце вже сідало за обрій, Ерагон прокинувся ще раз. Червоні та жовтогарячі промені заполонили кімнату, спадаючи на ліжко. Вони пестили парубкові спину, і йому зовсім не хотілося вставати. Він іще трохи покуняв, але перегодом промені зникли й Ерагонові зробилося холодно. Сонце сховалось за горизонт, заливши небо яскравими барвами. Отже, час вирушати!

Ерагон закинув на спину лук і сагайдак. Меча хлопець залишив, бо той заважав під час ходи. До того ж, йому зовсім не хотілося його брати, ліпше вже скористатись стрілою чи навіть магією. Натягнувши поверх сорочки куртку, юнак ретельно її застебнув. Схоже, він трохи нервував, чекаючи, доки надворі западе темрява. Потім Ерагон обережно вийшов у коридор, пильнуючи, аби ні за що не зачепитися зброєю.

Тут до юнака приєднався Бром із мечем і палицею в руках.

Джоуд, одягнений у чорний камзол, чекав їх надворі. На поясі він мав шкіряну торбинку й елегантну рапіру. Глянувши на його зброю, Бром скептично сказав:

— Ця шпичка для жаб затонка для справжньої бійки. Що ж ти робитимеш, коли на тебе нападуть із мечем чи шпагою?

— Не мели дурниць, — відмахнувся Джоуд. — У вартових немає мечів. А ця шпичка для жаб міцніша за будь-яку шпагу.

— Ну, як знаєш, — знизав плечима Бром.

Ніби прогулюючись, вони рушили вулицею, уникаючи вартових. Ерагон почувався напружено, його серце шалено калатало. Коли друзі проходили повз крамницю Анжели, увагу юнака привернув якийсь рух на даху, але він нічого не зміг розгледіти. Несподівано в нього зачесалася долоня, змусивши парубка знову глянути на дах, але — марно.

Бром повів їх уздовж міського муру. Коли вони дісталися замку, небо вже почорніло. Дивлячись на похмурі стіни фортеці, Ерагон несподівано здригнувся, уявивши собі сумну долю ув’язнених. У цей час Джоуд, мовчки випередивши Брома, наблизився до воріт і постукав.

За хвилину заґратоване віконечко відчинилося, і з нього визирнув невдоволений вартовий.

— Чого вам? — дихнув він на прибульців запахом рому.

— Нам треба всередину, — відповів Джоуд.

— Навіщо? — набурмосився страж, пильніше оглядаючи непроханих гостей.

— Цей хлопець, — кивнув старий на Ерагона, — забув у моєму кабінеті одну дуже цінну річ. Ми мусимо її забрати.

Вартовий, якому кортіло якнайшвидше повернутися до своєї пляшки, іще більш спохмурнів.

— Ну добре, проходьте, — нарешті дозволив він. — Але дайте тому неборакові доброго прочухана.

— Неодмінно, — запевнив Джоуд, і у воротах заскреготав засув.

Проходячи повз воїна, Бром тицьнув йому в руку кілька монет.

— Дякую, — буркнув той і подався собі геть. Щойно він зник з-перед очей, Ерагон витягнув лук. Джоуд поквапив їх до головної башти, куди вони обережно рушили, дослухаючись до звуків усередині замку. Біля сховища, де зберігалися записи, Бром зупинився й посмикав за дверну клямку. Зрозуміло, що тут було замкнено, тож старий прошепотів закляття, і двері тихо прочинилися. Бром схопив зі стіни смолоскип, і друзі вбігли всередину, щільно прикривши за собою двері.