Розділ «Жахлива дилема»

Почувши таке, Ерагон утратив дар мови. Слова приятеля не вкладались у його голові. Морзан! Людина, яка зрадила вершників, залишившись найпідступнішим слугою Галбаторікса! Він не міг повірити власним вухам…

— Будь обережний! — озвалась Сапфіра. — Якщо це правда, то він володіє магією.

— Ти справді його син? — спитав Ерагон, непомітно взявшись за меч і намагаючись зрозуміти, чи його напарник часом не шпигун.

— Це сталося не з моєї волі! — страдницьки вигукнув той, здираючи з себе сорочку. — Дивись!

На його спині був жахливий шрам.

— Бачиш? — спитав Мертаг, важко дихаючи. — Він у мене змалечку, від трьох років. П’яний батько пожбурив у мене меча, уявляєш? До речі, того самого, що оце зараз у тебе за спиною. Тоді мені пощастило, я вижив. Але імперія… Гадаєш, після того я міг залишитись її вірним слугою?

— Твого батька вбили, — обережно сказав Ерагон.

— Так, я знаю, це зробив Бром, — зиркнув на приятеля хлопець, одягаючи сорочку.

— Гаразд, зараз у нас нема часу про це говорити, — сказав Ерагон. — Ургали вже зовсім близько. Тікаймо!

Друзі помчали берегом річки в бік невидимого водоспаду. Сапфіра підтюпцем бігла поруч.

— Ти можеш летіти, — крикнув їй Ерагон.

— Я не залишу тебе наодинці з ним, — почув він тверду відповідь.

— У твою історію важко повірити, — озвався Ерагон до приятеля. — Ти часом не брешеш?

— Навіщо це мені? — спитав той. — Але як не віриш, вардени швидко тебе переконають.

— А може, ти служиш імперії? — не вгавав Ерагон. — Може, ти хочеш допомогти ургалам схопити нас або вивести їх на варденів… Звідки мені знати?

— Я не служу імперії, — стомлено сказав Мертаг. — Зрозуміло? Чому б я тоді звільняв тебе з в’язниці? І до варденів я не піду, бо знаю, що вони зі мною зроблять. Краще вже приєднатися до ургалів. Чи не так?

— Годі блазнювати, — урвав його Ерагон, почувши звук бойового ріжка ургалів.

Лісові хащі несподівано скінчилися, а перед нашими втікачами розмірено зашумів водоспад, перекриваючи решту нічних звуків.

— Підійдемо ближче? — тихо спитав Мертаг.