Розділ «Знайомство з Тейрмом»

Вони ще два дні рухалися на північ, до океану. Нарешті Сапфіра побачила Тейрм. Рівнину вкривала густа завіса туману, але перегодом налетів західний бриз і розвіяв імлу. Від несподіванки Ерагон отетерів, побачивши величну панораму міста, що тулилося до моря, на якому було видно кораблі. Здалеку вчувався приглушений гул прибою.

Тейрм було обнесено білим муром у сто футів заввишки й тридцять футів завтовшки — з рядами прямокутних бійниць для лучників і сторожовими вежами. Одна з брам виходила на захід, до моря, а інша — на південь, до шляху. З північно-східного боку фортеці височіла величезна кам’яна цитадель із численними баштами, на одній із яких виблискував маяк. Велична споруда гордовито здіймалась над укріпленнями міста.

Південну браму охороняли воїни, що, здавалося, узагалі не звертали уваги на мандрівників.

— Це перше випробування, — тихо сказав Бром. — Сподіваюсь, вони ще не знають про нас і тому пропустять. У будь-якому разі, не панікуй і не роби дурниць.

— Сховайся де-небудь. Ми в’їжджаємо, — озвався Ерагон до Сапфіри.

— Ти знову пхаєш свого носа туди, куди не треба, — відповів дракон.

— Я знаю. Але в нас із Бромом є певні нереваги, яких не мають інші, —заперечив юнак. — Тож усе буде гаразд.

— Коли щось станеться, я прив’яжу тебе до своєї спини й більше ніколи не відпускатиму на землю, — похмуро мовила Сапфіра.

— Я теж тебе люблю, — розчулився хлопець.

— У такому разі прив’яжу ще міцніше.

З невимушеним виглядом Ерагон та Бром під’їхали до брами, над якою майорів жовтий прапор із зображенням лева й руки, що тримала лілію.

— Яке ж велике це місто! — вражено прошепотів юнак.

— Певно, найбільше з усіх, які ти бачив, — посміхнувся Бром.

Коли мандрівники наблизилися до брами, вартові біля входу виструнчилися й перегородили їм шлях списами.

— Хто ви такі? — недбало спитав один із них.

— Мене звати Ніл, — прохрипів Бром, схилившись у сідлі. Старий узагалі набрав якогось дурнуватого вигляду.

— А хто цей другий?

— А це, перепрошую, мій племінничок Еван, ага. Ну, синок моєї, значить, сестрички.

— Зрозуміло, — нетерпляче кивнув вартовий. — Але чого вам треба в місті?