Розділ «Майбутній мірошник»

Коли всі зібрались вечеряти, сонце вже сідало за обрій. Надворі несамовито завивав вітер, розхитуючи будівлю. Ерагон тривожно поглядав на Рорана й чекав якоїсь халепи. Нарешті той озвався:

— Мені запропонували роботу на млині в Терінсфорді, і я вочевидь прийму цю пропозицію.

Герроу повагом доїв і відклав виделку. Він відкинувся на стільці, заклавши руки за голову, і сухо процідив:

— Чому?

Роран став пояснювати, а Ерагон розгублено копирсався у своїй тарілці.

— Зрозуміло, — сказав Герроу, а потім замовк, поглядаючи на стелю. Хлопці застигли, чекаючи на його рішення. — Ну, і коли ти їдеш? — мовив нарешті старий.

— Тобто? — розгубився Роран.

Несподівано напружившись, Герроу стрельнув очима:

— А ти, мабуть, гадав, старий тебе зупинятиме? Я ж знав, що ти скоро одружишся. Було б непогано побачити, як наша родина збільшиться. Катріні пощастило з тобою.

Усміхнувшись, Роран полегшено зіхнув.

— Так коли ти їдеш? — вів далі Герроу.

— Коли Демптон повернеться по свої втулки для млина, — нарешті оговтавшись, відповів парубок.

Герроу кивнув:

— Коли ж саме?

— За два тижні.

— Добре. Маємо час трохи підготуватись. Звісно, нам удвох буде важкувато. Але якщо все буде гаразд, то це ненадовго, — мовив старий і звернувся до Ерагона: — Ерагоне, ти знав про це?

— Сьогодні дізнався… — хлопець винувато знизав плечима. — Це якесь божевілля…

Герроу махнув рукою:

— Це життя! Усе буде добре, — додав він, підвівшись, — час усе загладить. А зараз помиймо посуд.