Розділ «6»

Вона: — Або розкришиться й попсує сік.

Фридерик мовчав. Кароль легковажно погойдувався на ногах. Вона стояла, тримаючи пляшку. Тоді сказала: — Пошукаю корків нагорі. Бо в буфеті нема.

Кароль: — Я кажу тобі, що витягну.

Фридерик: — Цій шийці непросто дати раду.

Вона: — Шукайте, і знайдете!

Кароль: — Знаєш, візьми з тих пляшечок, що в шафі

Вона: — Ні, там ліки.

Фридерик: — Можна відмити.

Пролетів птах.

Фридерик: — Що то за птах?

Кароль: — Іволга.

Фридерик. — Їх тут багато?

Вона: — Диви, який великий черв’як!

Кароль все ще погойдувався на розставлених ногах, вона підняла ногу, щоб почухати собі литку… Раптом носок його черевика піднявся, зробив півоберта на підборі й роздушив черв’яка… але тільки з одного боку, наскільки дозволила величина його ступні, бо відривати ногу від землі йому, вочевидь, було ліньки. Решта черв’ячого тіла шалено звивалася, а він спостерігав за цим з великим інтересом. Це було б не більш цікавим, аніж конання мухи на липучці, або нічного метелика за склом лампи, якби до того черв’яка не присмоктався погляд Фридерика — нерухомий, скляний, він вбирав у себе черв’якові муки. Могло здатися, що Фридерик обурений, але насправді в його погляді не було нічого, окрім проникнення в тортури, окрім прагнення винити чашу до останньої краплі… Він вбирав, усмоктував і, — задерев’янілий, німотний, охоплений болем, — не міг зрушити з місця. Кароль поглядав на нього спідлоба, але черв’яка не добивав: Фридериків жах був для нього збудником.

Тут ворухнувся черевик Гені, й вона роздушила черв’яка.

Але… тільки з іншого краю, давши змогу середині звиватися й надалі.

Все це — таке незначне… лишень дріб’язкове роздушення черв’яка.

Кароль: — А під Львовом більше птахів, аніж тут.

Геня: — Мені треба чистити картоплю.

Фридерик: — Я вам не заздрю… Нудна робота.