Розділ 9

Я спробував підвестися, але в його руці з’явився пістолет, наведений мені просто межи очі. Довелося знову сісти на стілець. Усмішка зникла, як і тепло з його голосу:

— Я не люблю, коли мене копіюють. А ще більше я не люблю жарти. Я незадоволений. Даю тобі три хвилини, щоб усе пояснити, перед тим як уб’ю тебе, піду до готелю та заберу гроші, які ти вкрав сьогодні ввечері. А ще ти мені зараз скажеш, де всі гроші, які ти вкрав від мого імені. Говори!

Я заговорив чи, точніше, спробував, бо наразі міг тільки безпомічно щось булькотіти. Це мене трохи опам’ятало. Він міг мене вбити, але не зробив цього відразу. Я, прочистивши горло, заговорив:

— Я не думаю, що ви дуже поспішаєте мене вбити, тим більше не вірю, що ви так учините за три хвилини. Припиніть мене лякати, і я вам викладу свої мотиви. Згода?

Розмовляючи так, я зважав на ризик, але Слон — гравець, це також мені відомо, тож ризик виправданий.

Вираз його обличчя не змінився, але він кивнув, наче погодившись віддати мені пішака, знаючи, що мій король у нього в кишені.

— Дякую. Я ніколи не вірив, що ви — жорстока людина. Відтоді як я дізнався про ваше існування, ви для мене зразок для наслідування. Те, що вам вдалося зробити, без перебільшення, ввійде в історію. Коли вас образило те, що я поцупив гроші від вашого імені, прошу вибачення. Я поверну вам усі гроші, які вкрав. Але подумайте: що ще я міг зробити? Як іще я міг знайти вас? Тож я спробував облаштувати так, щоб ви знайшли мене. І ви зробили це. Я розраховував на вашу цікавість, якщо не на милосердя. Сподівався, що ви не здасте мене поліції, доки не зустрінетесь зі мною особисто.

Ще один пішак залишився за мною. Але дуло пістолета не опустилося.

— Ти єдина людина у світі, яка змогла мене вистежити, — промовив він. — Назви мені причину не вбивати тебе. Навіщо ти хотів зустрітися зі мною?

— Я вже сказав, що захоплююсь вами. Я вирішив: кар’єра злочинця найкраще розкриє мої таланти. Але я самоук без потрібних знань і досвіду. Я мрію стати вашим учнем. Учитися у вас. Вступити до академії кримінальної майстерності. Я заплачу за уроки стільки, скільки ви зажадаєте, хоча мені треба трохи поповнити свої резерви, бо ви ж заберете у мене прибуток від двох попередніх операцій. Усе. Це те, хто я є і ким, тяжко працюючи, я волів би стати.

Його погляд потеплів, він замислено почухав пальцями підборіддя. Але гру ще не було виграно. Та я й не хотів її вигравати. Нічиєї достатньо.

— Чому я маю цьому вірити? — нарешті запитав він.

— Чому б іще я мусив це робити? Які ще мотиви я міг мати?

— Мене хвилюють не твої мотиви. Я думаю, чи ніхто з поліції не маніпулює тобою, як пішаком, щоб знайти мене? Той, хто посадить Слона, зробить блискучу кар’єру.

Я кивнув на знак згоди, поки гарячково розмірковував, як же говорити далі, потім радісно всміхнувся:

— І то правда. Це й повинно було відразу спасти вам на думку. Але ваш офіс у цій будівлі вказує, що ви самі стоїте на високому щаблі правоохоронної системи, тож, якщо забажаєте, легко можете все перевірити. Або навіть іще переконливіший доказ вашої геніальності — ви здатні проникати в інформаційні бази поліції на всіх рівнях, дурити їх і навіть використовувати, щоб мене арештувати. Мої вітання, сер! Я знав, що ви кримінальний геній, але те, що ви прокрутили, — фантастика.

Він повільно кивнув, приймаючи похвалу як належне. Мені здалося чи він справді опустив пістолет? Невже нічия близько? Я кинувся у наступ:

— Моє ім’я Джеймс Болівар ді Ґріз, і я народився трохи більше сімнадцяти років тому в цьому самому місті, в госпіталі Великої Покровительки Материнства для безробітних фермерів. Термінал, який я бачу коло вас, мусить містити офіційну інформацію такого рівня. Перевірте мене. Самі побачите, що я кажу правду.

Я сів назад у крісло, поки він друкував команди на клавіатурі, і намагався не відволікати його. Слон читав мою справу. Я досі нервував, але ззовні намагався виглядати спокійним. Нарешті він завершив, відкинувся в кріслі та мовчки дивився на мене. Я не помітив, щоб його руки хоч поворухнулися, але пістолета вже не було. Нічия! Проте фігури знову виставлено на дошку, починається нова гра.

— Я вірю тобі, Джиме, і дякую за добрі слова. Але я працюю сам, і помічники мені не потрібні. Я вже думав убити тебе, бо ти розгадав мій секрет. Зараз вважаю, що це зайве. Просто пообіцяй, що ти більше не шукатимеш мене і не використовуватимеш мої візитівки у своїх наступних справах.