Розділ 6

— Чим можу прислужитися, сер або мадам?

Проглядаючи список напоїв на стіні, подумав, що могли б уже розщедритися на програму для розрізнення статей.

— Дайте подвійну вишневу шипучку, льоду побільше.

— Уже даю. Це буде три бакси, сер чи мадам.

Я опустив монету в щілину для готівки, люк, через який подавали напої, відкрився, і з’явилася моя порція. Поки я її діставав, мусив прослухати рекламну промову: «Максвайн радий обслуговувати вас сьогодні. З напоєм, який ви обрали, смакуватимуть свинобразячі бургери та цукрові батати з апетитним соусом…»

Раптом голос робота розтанув: саме на цю мить підсвідомість видала рішення моєї маленької проблеми. Геніально просте рішення…

— Гей, чувак, замовляй або вшивайся, ти, що, надумав тут увесь день стояти? — проревів хтось над моїм вухом.

Я буркнув вибачення, поплентався до найближчого столика й упав за нього. Я знав, як треба вчинити.

Задача здавалася складною внаслідок неправильно поставленого завдання. Замість того щоб самому шукати Слона, я маю зробити так, щоб шукав мене він.

Я потягував напій, моє серце вистрибувало з грудей, невидющими очима я тупився перед собою, а замальовки майбутнього плану роїлися в голові. Шансів знайти Слона не було, навіть спроби такого — гаяння часу. Тож потрібно прокрутити злочин настільки нечуваний і нахабний, щоб про нього заговорили всі новини планети. Злочин настільки незвичайний, що жодна істота, яка вміє читати або, принаймні, годна натиснути кнопку пульта, щоб увімкнути новини, не змогла б проігнорувати його. А ще всі знатимуть: це робота Слона, бо я залишу його візитівку.

Я розправився із залишками напою, мої очі сфокусувалися, а свідомість повільно поверталася до реальності Максвайну. Якраз навпроти мене висіла афіша. Я дивився на неї і якийсь час не тямив, що воно таке. Нарешті второпав: вишкірені клоуни, діти з роззявленими пельками. Усі переваги трохи підчищеного 3D. А над їхніми головами — простий напис у рамці блимкітливих вогників: «Бережіть ваші купони! Отримайте виграш — вільний вхід до луна-парку!»

Ще дитиною я відвідував цю країну пластикових задоволень, і мені там жахливо не сподобалось. Захопливі перегони — для простаків, гірки — для загартованих шлунків. Нездорова їжа, безконтрольне поглинання цукерок, п’яні клоуни — всі ці невигадливі веселощі могли вдовольнити лише дурнів. Однак тисячі відвідували луна-парк щодня, тисячі бігли туди у вихідні, а в тих тисяч у кишенях — тисячі баксів. Море грошви, океан. Усе, що треба, — спрямувати цей океан собі до кишень, та ще й так, щоб це стало найважливішою новиною всієї планети.

Але як я це зроблю? Передусім піду туди й ознайомлюся із системою безпеки. Час, нарешті, влаштувати собі заслужений вихідний.