Розділ 27

Запхавши рушницю під сидіння, умостився в ньому. Поряд висів ремінь безпеки. Обачність не завадить, але зараз не до цього.

Я відштовхнув ремінь убік і нахилився вперед, щоб ознайомитися із системою управління. Запалювання, коробка передач, спідометр, іще якісь незрозумілі циферблати й важелі. Несамовите гримання у двері переконало мене, що детальне вивчення варто відкласти на потім. Я потягнувся й завів мотор. Нічого не сталося.

Чи, точніше, сталося щось несподіване. Мотор не завівся, проте просто у вуха заговорив жіночий голос:

— Ви хочете рушити на цьому авто, не пристебнувши пасок безпеки.

— Пасок безпеки, дякую.

Я пристебнувся, спробував завести машину ще раз.

— Мотор заведеться тільки тоді, як коробка передач стоятиме в нейтральній позиції.

Калатання в двері посилилося. Я вилаявся та зрушив важіль, намагаючись знайти у непевному світлі правильну позицію. Двері тріснули й піддалися. Я знову спробував завести мотор. Іще раз голос:

— Не намагайтеся їхати з увімкненим ручним гальмом.

Я вилаявся ще голосніше, тим часом маленькі двері впали на підлогу, а навколо мене рухалися поршні, звідусіль бризкала пара. Хтось щось гукнув, і люди від дверей кинулися до мене. Машина здригнулася й незграбно рушила вперед. Таки рушила! Вкрита залізними пластинами для маскування, вона, напевно, була дуже важка. Вихід знайшовся сам собою. Я натиснув на газ, крутнув кермо та скерував неповоротку машину просто на великі ворота.

Цього не описати словами. Пара шипіла та бризкала, коли я газував, удар у ворота виявився настільки потужним, що приголомшив мене. Проте мій вірний кінь навіть не сповільнився. Дерево з тріском піддалося, й у хмарі трісок і пилюки я постав надворі. Швидким оком роздивився пішоходів, що наближалися до мене, і заледве встиг пригнути голову, щоб не врізатися в дошку при вході. Вона дряпонула дах, трохи повисіла на ньому та відпала геть. Я сяяв як нова копійка.

Справді чудова картина: солдати, які розбігаються навсібіч, шукаючи сховку від оскаженілої машини. Я розвернув свою кралю по колу у пошуках виходу. Куля з брязкотом вліпилася у броньовану поверхню й відскочила від неї. Ворота попереду. Я витиснув педаль газу до кінця, знайшов шнур для свистка. Пара верещала й била в усі боки — я набирав швидкість.

Саме вчасно. Хтось не втратив голову у цій метушні й намагався підняти міст. Двоє чоловіків схопилися за ручку незграбної лебідки та крутили її, як божевільні; ланцюги загриміли, натягуючись. Я скерував машину в центр воріт, верещав свисток, кулі відбивалися від броні з обох боків. Я пригнувся, тримаючи педаль газу втопленою в підлогу. У мене є лиш один шанс.

Міст підіймався, повільно, але неухильно, відрізаючи мені шлях до втечі. Ось він переді мною, піднятий на десять, двадцять, тридцять градусів. Я не збирався чекати далі.

Коли машина опинилася на мості, мене підкинуло так, що я майже вилетів із сидіння. Врятував пасок безпеки. Дякую, голосе. Передні колеса здиралися мостом вище і вище, поки ніс машини не піднявся у повітря. Якщо машина проїде далі, то міст трохи опуститься під її вагою.

Це шанс, який не можна змарнувати. Мотор заревів, моя крихітка стала дибки, почулося пронизливе бряжчання та клацання.

Потім усе покотилося шкереберть. Ланцюги, на яких висів міст, обірвалися під вагою машини. Та дзьобнула носом, ми полетіли вниз, від удару я майже знепритомнів.

Але мої ноги досі трималися на педалях, колеса оберталися. Машина рвонула вперед, через воду. Я вивернув кермо, вирівняв машину та вискочив із мосту на дорогу. За пагорб, вигином, на повній швидкості, поки не звалився в кювет. Тепер я в безпеці, далеко від них.

«Джиме, — порадив я собі, полегшено зітхнувши. — Більше ніколи без крайньої потреби так не роби».

Я озирнувся назад. Поки що мене не переслідували. Але незабаром будуть, якщо не пішки, то на своїх фальшивих парових машинах. Я знову поставив ноги на педалі та стулив рота, щоб зуби не торохтіли від того, як машина підстрибує на вибоїнах.