Розділ 14

— Я мав тобі розповісти…

— Немає потреби. Я знайшов прихований мікрофон, увімкнув його та слухав прокльони механіка, поки він тут трудився у поті чола. Якийсь час по тому грюкання дверей і тиша сповістили, що вже варто виходити. Тепер давай про тебе. Виникли проблеми?

— Проблеми… — Я зареготав як божевільний. Потім змусив себе зупинитися, бо відчув, що вже на межі істерики.

Довелося все розповісти, звісно, оминаючи найжахливіші деталі. Слон зітхав у певних місцях, але уважно дослухав історію до її трагічного завершення.

— Ти надто суворий до себе, Джиме. Помилка після такого насиченого дня — це природно.

— Це не виправдання. Моя дурість мало не вартувала нам свободи. Такого більше не повториться.

— Тут ти помиляєшся. — Слон застережливо підняв палець. — Це може трапитися кожної миті, поки ти недостатньо натренований. Але ти станеш профі, бо за тебе беруся я. Я тренуватиму тебе доти…

— Звісно!

— …доки помилки, як оця, унеможливляться. Ти впорався на диво добре для такого недосвідченого новачка. Треба лише поліпшувати свої вміння.

— Ти навчиш мене? Ти навчиш мене бути таким же віртуозним шахраєм, як і сам?

На цих словах Слон насупився: видно, вони йому не сподобалися. Що я сказав не так? Кусаючи губи від хвилювання, я чекав, поки він мовчки викотив і розклав своє ліжко, сів на нього, схрестивши ноги. Коли Слон нарешті заговорив, я ловив кожне слово.

— Перший урок, Джиме: я не шахрай. Ти не шахрай. Ми не такі. Ми не прагнемо бути злочинцями, злочинці — це тупі та некваліфіковані егоїсти. Важливо усвідомити й затямити, що ми перебуваємо поза суспільством і дотримуємося своїх суворих законів. Ці закони навіть суворіші, ніж ті, що діють у зневаженому нами соціумі. Те життя, про яке я мовлю, може бути дуже самотнім, але це твій свідомий вибір. Тобі доведеться стати моральнішим за них, тому що ти житимеш за суворішими моральними приписами. І слово «шахрай» аж ніяк не пасує до цих приписів. Вони називають нас так, саме тому ми ніколи не погодимося так називатися.

— Але я хочу стати злочинцем…

— Заперечення, бунт — ось як це називати. Це, перепрошую, підліткові вибрики. Твоє емоційне несприйняття світу, який тобі не подобається та заважає обрати мотивоване рішення. Ти заперечуєш їх і водночас приймаєш їхнє визначення щодо себе. Шахрай… Ти не шахрай. Я не шахрай.

— Тоді хто ж ми? — не відступався я.

— Ми Інакші. Ми заперечуємо спрощені, нудні, регламентовані, бюрократизовані, брехливо моральні та стереотипні принципи, за якими живуть вони. Ми замінюємо їх на наші, набагато кращі. Ми спроможні фізично перебувати між ними, але ми — не вони. Там, де вони ледачі, ми працьовиті. Де вони аморальні, ми моральні. Де вони брешуть, ми — сама Правда. Ми, напевно, остання фортеця Добра на цій планеті.

Я спантеличено кліпав очима, ніяк не міг уторопати, про що говорить Слон, але терпляче чекав, бо знав, що зараз він усе пояснить. Він пояснив.

— У якій галактиці ми живемо? Озирнись. Жителі цієї планети й усіх інших планет — члени організації за назвою Галактична Ліга. Це ситий, зманіжений світ, де вже забули справжнє значення слова «злочин». Ти сидів у в’язниці, тож бачив, яких тупих покидьків вони вважають за злочинців. І це прикордонний світ! На інших населених планетах лише кілька незадоволених, які не влаштовані в суспільні схеми. Жменька Інакших, які ще народжуються, незважаючи на суворий генетичний контроль. Утім, їх швидко розпізнають, а «відхилення» безжально усувають. Одного-єдиного разу я покидав нашу планету та подорожував найближчими світами. Це жахливо! Життя на тих планетах не має ні смаку, ні кольору. Я швидко повернувся на Біт О’Хевен, бо ця планета хоч часом і огидна мені, але є справді раєм порівняно з іншими.

— Колись мені хотілося б побачити інші світи.

— Колись ти їх побачиш, це гідне бажання. Але спершу треба вивчити цю планету. На щастя, вони не встановили тут повного генетичного контролю чи автоматичного виправлення тих, хто має відхилення від норми. На інших планетах діти однакові. Слухняні, контрольовані, соціально адаптовані. Звичайно, хтось не показує своїх генетичних вад — чи чеснот, як називаємо це ми, — допоки не змужніє. Є нещасні створіння, які випробовують свої сили у дрібних правопорушеннях — розбій, пограбування магазинів тощо. Вони можуть утекти, протриматися тиждень чи два, місяць чи два — це залежить від кваліфікації та природного розуму. Але так само невідворотно, як розпад атома чи опадання листя з дерев восени, поліція знайде їх і посадить.