Розділ «- 9 -»

Але коли вся ця похоронна процесія виходила, я загубив його, а через те, що тітка Делія змусила мене зіграти в нарди, розпочати його пошуки я зміг не відразу. Але після того, як ми певний час пограли, зайшов дворецький і запитав її, чи не погодиться вона поговорити з Анатолєм, тож мені вдалося звільнитися. А десять хвилин по тому, не знайшовши його сліду в будинку, я почав прочісувати територію зовні й надибав його в садку з трояндами.

У цей момент він незграбно нюхав троянду, але побачивши мене відразу вийняв з неї свій дзьоб.

— Агов, Ґассі! — сказав я.

Звертаючись до нього, я щиро посміхнувся, як завжди робив, коли зустрічав старого приятеля; але у відповідь я замість щирої посмішки отримав досить незадоволений погляд. Його ставлення збентежило мене. Було таке враження, ніби він був не радий побачити Бертрама. Якийсь час він стояв і незадоволено дивився на мене, а потім заговорив.

— Ще й ти зі своїм «Агов, Ґассі!»

Він сказав це стиснувши зуби, що зазвичай не є проявом дружності, тож я спантеличився ще сильніше.

— Що ти хочеш сказати цим «Ще й ти зі своїм «Агов, Ґассі!»»?

— Тобі стало нахабства приїхати сюди зі своїм «Агов, Ґассі»! Не треба мені більше від тебе жодного «Агов, Ґассі!», Вустере. І не дивись так на мене. Ти знаєш, про що я. Про те кляте вручення нагород! З твого боку було надзвичайно підло так підступно перекласти його на мене! Я скажу прямо. Це був вчинок, гідний собаки й вонючки!

Як я вже розповів, більшу частину своєї подорожі сюди я присвятив думкам про Анджелу й Таппі, але ж не забув приділити трохи часу й тому, що я казатиму, коли зустріну Ґассі. Я передбачив, що під час нашої зустрічі, можуть виникнути певні тимчасові негаразди, а коли майбутнє готує неприємну розмову, Бертрам Вустер вважає за краще приготуватися до неї заздалегідь.

Тож наразі я був здатний відповісти з мужньою, дружньою відвертістю. Втім, раптове порушення цього питання певною мірою мене збентежило, бо через напругу останніх подій я дозволив питанню вручення нагород заховатися десь за лаштунками моєї свідомості; але я швидко опанував себе й був готовий гідно відповісти.

— Але ж, друже мій, — сказав я, — я був певний, що ти зрозумієш, що це була частина мого плану.

Він сказав про мої плани щось таке, що я не розчув.

— Саме так. «Підступно перекласти» — геть невірне розуміння цього. Невже ти думаєш, що я не хотів сам роздати ці нагороди? Якби це довелося робити мені, я зробив би це залюбки. Але я розумів, що з мого боку буде чесно та щедро поступитися цим правом тобі, тож саме так я і вчинив. Я вирішив, що твоя потреба в цьому більша, ніж моя. Невже ти не чекаєш на цю нагоду з нетерпінням?

Він видав такий грубий вираз, що я навіть не думав, що він такі знає. Це доводить, що навіть якщо усамітнишся за містом, твій словниковий запас все одно якось розширюватиметься. Напевно, цим словам вчишся від сусідів: від вікарія, від місцевого лікаря, від молочника, тощо.

— Дідько, — сказав я, — хіба ти не бачиш, які це надає тобі можливості? Після цього твої акції підскочать аж до неба. Ти стоятимеш там, на сцені — романтична, разюча фігура, зірка цього заходу. Меделін Бассет буде від тебе у захваті. Вона побачить тебе в абсолютно новому світлі.

— Ти справді так вважаєш?

— Авжеж. Оґастеса Фінк-Ноттла, друга тритонів, вона вже знає. З Оґастесом Фінк-Ноттлом, собачим лікарем, вона знайома. Але Оґастес Фінк-Ноттл, оратор — це виб'є її з колії, або ж я нічого не знаю про жіноче серце. Дівчата шаленіють від публічних фігур. Якщо хтось колись і чинив добро іншому, то це я, коли передоручив тобі це надзвичайно привабливе завдання.

Схоже, його вразило моє красномовство. Він нічого не міг з цим зробити, звісно. Полум'я за його окулярами з роговою оправою згасло, там знову з'явилися старі риб'ячі очі.

— Та-ак, — задумливо сказав він. — Ти коли-небудь виголошував промову, Берті?

— Десятки разів. Легше легкого. Нічого складного. Одного разу я звертався до школи для дівчат.