Розділ «- 9 -»

— Що?

— За все життя жодної краплини не випив.

Мушу визнати, що тут я засумнівався. Зазвичай вважається, що за таких обставин осушити келишок — життєва необхідність. Втім, якщо все було так, як він сказав, напевно, нічого не можна було вдіяти.

— Що ж, доведеться тобі постаратися діяти якнайкраще на імбирній содовій.

— Я п'ю тільки апельсиновий сік.

— Що ж, нехай буде апельсиновий сік. Скажи-но, Ґассі, розвій мої сумніви, ти справді її кохаєш?

— Дуже!

— Тоді немає більше про що говорити. Повторімо все, щоб я був певний, що ти нічого не переплутаєш. Почнеш з понурої землі.

— Зорі — Божий віночок.

— Сутінки навивають тобі сум.

— Бо моє життя самотнє.

— Змалюй життя.

— Згадати про день, коли я зустрів її.

— Додай про казкову принцесу. Скажи, що хочеш дещо їй сказати. Кілька разів зітхни. Схопи її за руку. І кажи все прямо. Кінець.

Впевнившись, що він вивчив сценарій і все тепер має йти так, як задумано, я взяв ноги на плечі та поспішив назад, до будинку.

І лише коли я зайшов до вітальні та зміг подивитися на Бассет, безтурботна веселість, з якою я взявся за цю справу, почала дещо спадати. Побачивши її ось так, зблизька, я раптом збагнув, за що саме я взявся. Думка про прогулянку з цим дивним екземпляром була анітрохи не приємною. Я не міг не згадати, як часто, знаходячись у її компанії в Каннах, я тупо витріщався на неї, бажаючи, щоб який-небудь добродій за кермом полегшив мою долю, наїхавши на неї. Як я вже неодноразово пояснював, ця дівчина була не з тих, хто мав споріднену з моєю душу.

Одначе, слово Вустера міцне. Вустери можуть вагатися, але не відступають. Лише надзвичайно чутливе вухо могло відчути тремтіння в моєму голосі, коли я питав її, чи не погуляє вона зі мною з півгодини.

— Чудовий вечір, — сказав я.

— Так, дуже чудовий.

— Чудовий. Нагадує мені Канни.