Розділ «- 7 -»

Їдучи опівдні в своєму двомісному автомобілі до Брінклі, я віддавався роздумам. Новина про чи то сварку, чи то розлучення Анджели та Таппі неабияк стривожила мене. Бо, розумієте, це була одна з тих пар, на які я завжди дивився зі схваленням. Надто часто, коли знайомий вам чоловік планує одружитися з дівчиною, яку ви знаєте, ви ловите себе на тому, що хмурите брови, із сумнівом покусуєте губу, вважаючи, що його, або її, або їх обох слід попередити, поки ще не пізно.

Але щодо Таппі та Анджели я ніколи нічого такого не відчував. Таппі, коли не робить із себе йолопа, добрий хлопець. А Анджела — добра дівчина. А щодо їхньої закоханості мені завжди здавалося, що не буде великим перебільшенням сказати, що вони — два серця, що б'ються як одне.

Так, іноді вони трохи сварилися, особливо того разу, коли Таппі стало чи то безстрашної чесності (як вважав він) чи то надзвичайної дурості (як вважав я) сказати Анджелі, що в новому капелюсі вона схожа на пекінеса. Але в кожному романі треба розраховувати на певні чвари, і після того інциденту я припустив, що він вивчив свій урок, і що відтоді їхнє життя стане прекрасною, солодкою піснею.

Аж раптом звідкись вигулькує цей непередбачуваний розрив дипломатичних відносин.

То так, то сяк я прикладав мозок Вустера до цього питання, але все одно не міг втямити, що могло призвести до спалаху ворожнечі. Тож я невтомно тиснув ногою на акселератор, щоб якомога швидше доїхати до тітки Делії та дізнатися про подробиці з першоджерела. Усі шість циліндрів працювали добре, тож я досить скоро був поруч зі своєю родичкою, навіть ще до вечірніх коктейлів.

Мені здалося, що вона була рада мене побачити. Взагалі-то, вона навіть сказала мені, що рада мене бачити, а на таку заяву не була спроможна жодна з решти моїх тіток; зазвичай ці дорогенькі родички реагували на прибуття Бертрама з похмурим жахом.

— Чемно з твого боку заїхати, Берті, — сказала вона.

— Моє місце біля тебе, тітонько Делія, — відповів я.

З першого ж погляду я побачив, що це лихо неабияк вразило її. Зазвичай життєрадісне обличчя було похмуре, в очі впадала відсутність добродушної посмішки. Я співчутливо взяв її за руку, щоб вона зрозуміла, що моє серце крає за нею.

— Яка кепська справа, моя люба родичко, — сказав я. — Боюсь, це та ще халепа. Ти, напевно, дуже турбуєшся?

Вона емоційно пирхнула, ніби вона щойно вкусила зіпсовану устрицю.

— «Турбуєшся» — не те слово. З того часу, як я повернулася з Канн, я не мала жодної спокійної хвилини. З тих пір, як я переступила цей триклятий поріг, — сказала тітка Делія, згадавши міцний жаргон мисливців, — усе йде шкереберть. Спочатку та плутанина з врученням нагород, — на цьому місці вона зупинилася та виразно подивилася на мене. — Я мала намір дуже відверто висловитися щодо твоєї поведінки в цій справі, Берті, — сказала вона. — У мене багато чого накопичилося. Але якщо ти приїхав, то я, мабуть, звільню тебе від цього. До того ж, напевно, навіть добре, що ти уникнув своїх обов'язків таким огидно малодушним способом. Мені здається, що цей твій Спінк-Боттл буде кращий. Якби ж він тільки міг не говорити про тритонів.

— А він уже розповідав про тритонів?

— Розповідав. Втупивши в мене палкі очі. Але якщо б це було найгіршою з моїх бід, я б не скаржилася. Мене турбує те, що каже Том, коли починає говорити.

— Дядечко Том?

— Називай його якось інакше, ніж «дядечко Том», — дещо роздратовано сказала тітка Делія. — Кожного разу, коли ти його так називаєш, мені здається, що він зараз почорніє та почне грати на банджо. Так, дядечко Том, якщо іншого не вигадати. Незабаром мені доведеться розповісти йому про гроші, які я програла в бакара, і коли я це зроблю, він вибухне, як феєрверк.

— Але ж, безсумнівно, великий цілитель Час…

— Трясця тому Часові, великому цілителю! Я маю не пізніше ніж третього серпня отримати від нього чек на п'ятсот фунтів на «Будуар Міледі».

Я стривожився. За винятком природного інтересу племінника до витонченого щотижневика його тітки, я завжди був небайдужий до «Будуару Міледі», особливо після того, як написав для нього статтю «Що носять добре вдягнені чоловіки». Сентиментальність, напевно, але нам, старим журналістам, це притаманно.