Розділ «- 14 -»

Розслідування показало, що друзі, до яких поїхала Анджела, були поміщиками на прізвище Стречлі-Бад, а мешкали вони в будинку Кінгхем Менор, що був приблизно за вісім миль у напрямку Першора. Я цих людей не знав, але вони мали бути надзвичайно чарівними, бо відірватися від них вона змогла так пізно, що повернувшись, ледве мала час на те, щоб переодягнутись перед вечерею. Тож лише після того, як було випито каву, я зміг розпочати виконувати свій план. Знайшовши її у вітальні, я відразу взявся до діла.

Коли я йшов до вітальні, де вона сиділа, мої груди були сповнені геть іншими почуттями, аніж попереднього дня, коли я так само йшов до тієї самої кімнати, щоб знайти Бассет. Як я і сказав Таппі, я завжди обожнював Анджелу, і ніщо не було для мене кращим, ніж побути в її компанії. І з її вигляду я розумів, як сильно вона зараз потребує моєї допомоги та співчуття.

Якщо чесно, я був шокований виглядом бідолашної киці. У Каннах вона була радісною, усміхненою англійкою, просто втіленням щастя. А зараз її обличчя було бліде та напружене, як у центр-форвардки хокейної команди школи для дівчат, яка зазнала не тільки удару по щелепі, а ще й штраф від арбітра. За звичайних обставин такий її вигляд призвів би до миттєвих коментарів, але стандарти похмурості Брінклі Корт зросли настільки, що ніхто нічого не помітив. Взагалі-то, цілком можливо, що дядько Том, який сидів у своєму кутку та чекав на закінчення, вважав, що Анджела занадто життєрадісна.

У властивій мені вишуканій манері я почав виконувати свій план.

— Агов, Анджело! Привіт!

— Привіт, Берті, любий.

— Я радий, що ти нарешті повернулася. Я чекав на тебе.

— Чекав, любий?

— Так, чекав. Ти не проти прогулятися?

— Залюбки.

— Добре. Я маю багато про що тобі сказати, і не хочу робити це на публіці.

Цієї миті старий бідолашний Таппі, напевно, зазнав раптової судоми. Він сидів неподалік і витріщався на стелю, аж раптом підскочив, наче сполохана риба, та перекинув столик, на якому були ваза, миска з ароматичною сумішшю, два порцелянові песики та збірка Омара Хайяма в шкіряній палітурці.

Тітка Делія видала мисливський вигук. Дядькові Тому, напевно, спало на думку, що з цим шумом таки розвалюється цивілізація, тож він теж долучився до нього, розбивши чашку з-під кави.

Таппі попросив вибачити його. Тітка Делія видала передсмертний стогін і сказала, що нічого страшного. А Анджела, кинувши короткий гордовитий погляд, наче принцеса старих часів, яка зіткнулася з надзвичайним проявом неотесаності у виконанні особливо бридкого представника нижчих прошарків суспільства, вийшла разом зі мною за поріг. І зрештою ми сиділи вдвох на одній з грубих лавок у садку, і я був готовий розпочати головну справу цього вечора.

Але я зважив, що перш ніж робити це, краще зняти трохи напругу невеличкою дружньою бесідою. З такими делікатними справами, яку я спланував, краще не поспішати. Тож якийсь час ми розмовляли на нейтральні теми. Вона розповіла, що затрималася в Стречлі-Бадів так довго через те, що Хільда Стречлі-Бад попросила її допомогти з приготуваннями до завтрашнього балу слуг, і вона не могла відмовитися, бо всі слуги Брінклі Корт мали бути присутніми на тому балу. Я сказав що весела гулянка, можливо, розважить Анатоля та відверне його думки від проблем. На що вона відповіла, що Анатоль туди не піде. За її словами, коли тітка Делія запропонувала йому туди сходити, він лише сумно похитав головою та почав розповідати, як він повернеться в Прованс, де його поважають.

Після цього сумного зауваження на якийсь час ми замовкли, а потім Анджела сказала, що трава мокра, тож краще вона піде до будинку. Це, звісно, повністю суперечило моїм намірам.

— Ні, не йди. Після твого повернення я не мав жодної можливості побалакати з тобою.

— Я зіпсую свої туфлі.

— Поклади ноги мені на коліна.