Розділ «- 17 -»

— Але все одно, Дживсе, в усьому можна знайти щось хороше, — сказав я, задумливо повертаючи кермо.

Минуло вже близько двадцяти хвилин і я, підібравши вірного слугу біля парадного входу, вів свій двомісний автомобіль до мальовничого міста Маркет Снодсбері. Після того, як ми розділилися (він пішов до свого барлога по капелюх, а я залишився в своїй кімнаті, щоб завершити вдягатися в офіційний костюм) я багато думав. І тепер почав розповідати йому результати цих міркувань.

— Якою б темною не була перспектива, Дживсе, які б похмурі хмари не збиралися, пильне око зазвичай може побачити синю птицю. Авжеж, дуже погано, що хвилин через десять Ґассі має роздавати нагороди в стані алкогольного сп'яніння, але не можна забувати й про те, що ця монета має дві сторони.

— Ви натякаєте, сер…

— Саме так. Я думаю про нього як про залицяльника. Усе це має довести його до такої кондиції, в якій він запропонує шлюб. Я дуже сильно здивуюсь, якщо він не перетвориться на якийсь штиб печерної людини. Ти бачив у кіно Джеймса Кеґні?

— Так, сер.

— Щось у такому дусі.

Почувши, що він кашлянув, я подивився на нього. У нього знову був обізнаний вигляд.

— То ви не чули, сер?

— Що?

— Ви не знаєте, що про весілля містера Фінк-Ноттла та міс Бассет уже домовлено, і воно має відбутися найближчим часом?

— Що?!

— Так, сер.

— Коли його призначили?

— Незабаром після того, як містер Фінк-Ноттл вийшов з вашої кімнати, сер.

— А! Це було вже після соку?

— Так, сер.

— Але чи певний ти в цьому? Звідки ти про це знаєш?

— Мені про це розповів сам містер Фінк-Ноттл, сер. Він, схоже, дуже хотів повідомити мене про це. Його розповідь була дещо непослідовною, але я зміг зрозуміти її суть. Сказавши передусім, що це чудовий світ, він засміявся з усього серця та сказав, що тепер він формально заручений.