Розділ «- 11 -»

Усе потрібне було акуратно викладене на столику, й найпершим моїм завданням було налити в келих пару сантиметрів міцного, а потім додати до нього щедрої дози содової. Завершивши це, я опустився в крісло та випростав ноги, безтурботно п'ючи коктейль, наче Цезар у наметі після перемоги над нервіями.

Думаючи про те, що мало наразі відбуватися в тихому садку, я відчував самовдоволення та духовний підйом. Ані на секунду не сумніваючись у тому, що Оґастес Фінк-Ноттл — останнє слово Природи стосовно створення дурнів, він мені подобався, я бажав йому найкращого, і я не міг би перейматися його залицянням сильніше навіть якщо б під чарами був я сам, а не він.

Мені була дуже приємна думка про те, що наразі він міг уже закінчити попередні формальності та бути по самі вуха в обговоренні планів на медовий місяць.

Авжеж, зважаючи на те, якою саме дівчиною була Меделін Бассет — це я про зірочки та кроликів — ви могли б сказати, що більш доречним був би тверезий смуток. Але в таких питаннях треба розуміти, що смаки бувають різні. У чоловіків, що мають здоровий глузд, самий лише вигляд Бассет може викликати бажання тікати, але глибину душі Ґассі вона якимось чином зачепила, ось і все.

Коли я дійшов у своїх роздумах до цієї точки, мене відволік звук відчинення дверей. Хтось зайшов і попрямував до бічного столика, наче леопард. Опустивши ноги на підлогу, я побачив, що це був Таппі Ґлоссоп.

Побачивши його, я відразу відчув докори сумління, бо зрадівши завершенню справи Ґассі я геть забув про свого другого клієнта. Так часто буває, коли намагаєшся займатися двома справами водночас. Втім, про Ґассі вже можна було забути, тож я був готовий присвятити всю свою увагу проблемі Ґлоссопа.

Я був дуже задоволений тим, як він виконав за столом те, що я йому доручив. Запевняю вас, це було непросто, бо всі напої та наїдки були найвищого ґатунку, а особливо одна зі страв, nonnettes de poulet Agnès Sorel, яка могла зламати навіть залізну волю. Але він пройшов цей іспит як професійний голодувальник, і я пишався ним.

— О, привіт, Таппі! — сказав я. — Радий тебе бачити.

Він обернувся, тримаючи в руці келих із бренді, і було видно, що втримання від їжі не пішло йому на користь. Він був схожий на голодного вовка з російських степів, який щойно побачив, як його потенційна здобич вдерлася на дерево.

— Радий? — не дуже ввічливо сказав він. — Що ж, дивись.

— То що?

— У якому сенсі «то що»?

— Кажи.

— Що тобі сказати?

— Тобі нічого сказати мені про Анджелу?

— Лише те, що вона поганка.

Я стривожився.

— То вона ще не почала витися навколо тебе?

— Ні, не почала.