Розділ «- 9 -»

— Ну, Дживс колись досить непогано висловився з цього приводу. Я зустрів його ввечері, коли він вигулював собаку, і він тоді сказав: «Земля понура тихне перед зором, сер, повітря сповнила священна тиша»[9]. Можеш скористатися цим.

— Яка земля?

— Понура. «П» як «подагра», «о» як «озеро»…

— О, понура? Так, це непогано. Понура земля… священна тиша… Так, це досить добре.

— А потім можеш сказати, що часто думав про те, що зорі — то Божий віночок.

— Але ж я так не думав!

— Авжеж, ти так не думав. Але вона так думала. Скажи їй це, і я не бачу жодної можливості того, що вона не побачить у тобі споріднену душу.

— Божий віночок?

— Божий віночок. А ще можеш сказати, що сутінки завжди прокидають у тобі сум. Я знаю, ти хочеш заперечити, що це не так, але цього разу все має бути саме так.

— Чому?

— Тому що саме це вона в тебе й спитає, а ти її цим вразиш. Ти скажеш, що це тому, що твоє життя дуже самотнє. Непоганою ідеєю буде коротко змалювати їй твій типовий вечір у твоєму домі в Лінкольнширі, як ти важкою ходою йдеш через луки.

— Я зазвичай сиджу в будинку та слухаю радіо.

— Нічого подібного! Ти важкою ходою йдеш через луки, бажаючи, щоб хтось тебе любив. А потім заговори про той день, коли в твоєму житті з'явилася вона.

— Наче казкова принцеса.

— Правильно! — похвалив я. Від такого шмаркача я такого козиря не очікував. — Наче казкова принцеса. Молодець, Ґассі!

— А далі?

— А далі вже просто. Ти скажеш, що маєш дещо їй сказати, а тоді вже переходиш до суті. Не бачу, як тобі це може не вдатися. На твоєму місці я би зробив це в садку серед троянд. Це загально відомий факт — немає кращого ходу, ніж у сутінках привести об'єкт свого обожнювання в садок з трояндами. А перед цим тобі краще трохи хильнути.

— Хильнути?

— Чарочку.

— Ти про алкоголь? Але ж я не п'ю!