— Кажу ж тобі, так і є. Щойно її побачу — слова наче замерзають на моїх губах.
Він казав це з таким глибоким відчаєм, відсутність у нього оптимізму та волі до перемоги були настільки явними, що, мушу зізнатися, я на якусь мить відчув себе в глухому куті. Подальші спроби підбадьорити цю подобу медузи здавалися безнадійними. А потім я побачив вихід. Із притаманною мені екстраординарною швидкістю я зрозумів, що треба зробити, щоб допомогти Фінк-Ноттлу перетнути фініш.
— Її треба розм'якшити, — сказав я.
— Що?
— Розм'якшити. Розчулити. Підготовити. Вжити певних попередніх заходів. Ось, Ґассі, що я пропоную зробити: я зараз повернуся до будинку й витягну цю Бассет на прогулянку. Я говоритиму з нею про серця, що тужать, натякаючи, що одне таке серце зараз є і в цьому маєтку. Я прикрашатиму, не шкодуючи сил. А ти тим часом не впадай в очі, а хвилин через п'ятнадцять підійдеш, і я передам її тобі. На той час її емоції будуть вже збуджені, тож решту тобі буде просто зробити. Все одно як заскочити в автобус, що вже поїхав.
Пам'ятаю, що колись у школі мені довелося вчити якусь поему про хлопця, якого звали Піґ-якось-там… він був скульптор, це точно… і він зробив статую дівчини, і якось вранці це кляте творіння ожило. Для хлопця це, звісно, було великим шоком, але суть у тому, що там були два рядки, якщо я правильно пам'ятаю:
«Пливе. Зрушає. Наче відчуває
Під своїм кілем круговерть життя».
Я веду до того, що неможливо знайти кращий опис того, що відбувалося з Ґассі, коли я промовляв ці натхненні слова. Зморшки з його чола зникли, очі стали яскравішими, він перестав бути схожим на рибу та подивився на равлика, який з доброзичливим виглядом долав свій довгий, довгий шлях. Це вже краще.
— Я тебе розумію. Ти, так би мовити, прокладеш шлях.
— Точно. Підготовча робота.
— Це блискуча ідея, Берті! Так усе буде інакше.
— Еге ж. Але не забувай, що після цього все залежатиме від тебе. Тобі доведеться засукати рукави та не шкодувати меду, бо інакше мої старання будуть марні.
Частина його попереднього відчаю знов повернулася до нього. Він тихо ахнув:
— Це правда! Що я їй в біса казатиму?
Зусиллям волі я стримав свою дратівливість. Адже цей чоловік ходив зі мною до школи.
— Дідько, але ж є сотні речей, про які ти можеш їй сказати. Поговори про захід сонця.
— Захід сонця?
— Авжеж. Половина знайомих тобі одружених чоловіків починала з розмови про захід сонця.
— Але що я можу сказати про захід сонця?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маєток Брінклі» автора Пелем Ґренвіл Вудгаус на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „- 9 -“ на сторінці 11. Приємного читання.