Розділ четвертий Пророцтво починає збуватися

— Будемо сподіватися що Богиня Лабіринту, як і все на цьому світі, підлягає строкові давності. Боги, в яких ніхто не вірить, перестають існувати. — Професор випрямився і знов підморгнув, на цей раз демонстративно в бік Алекса.

— Не можемо бути аж так абсолютно впевненими. — Роберт Гордон перехилився через стіл і взявши в руку листок з заповітом Перімоса, підніс його до очей. — Мені здається, що пророцтво того чоловіка вже починає збуватися.

— Святий Боже! Що ти хочеш цим сказати? — Мері Сандерс забрала в нього листок і пробігла по ньому очима.

— Я думаю про ту даму, яка зафондувала нам цю поїздку. її можна було б назвати ініціаторкою експедиції, бо саме завдяки їй ми поїдемо мутити сом Богині Лабіринту.

— І що з того? — Карузерс морщив брови. — Говориш як Піфія.

— Ох, ні. Та дама вже померла, так? Впала в безодню. А з нею її наймення, бо фундація безіменна.

Гордон посміхнувся, задоволений з свого жарту.

Кілька місяців по тому Джо Алекс, згадуючи собі ту сцену, довго думав, чи міг він запобігти трагедії, якби послухався тоді голосу свого інстинкту. Але ні він, ні хто-небудь інший не могли передбачити того, що мало наступити. В голосному вибухові веселого сміху, який розлігся після слів Гордона, не забриніла ні одна фальшива нотка.