Розділ десятий «Для чого він пішов?..»

Його слова немов би зламали закляття, що тримало на припоні демона, Вітер раптом стих, а потім пронизливо завив над островом і полетів до моря. В барак зразу із свистом ударила ще одна хвиля повітря, а за нею наступні.

— Він рознесе цю нещасну халабуду, — Меллоу мимоволі подивився в сторону забарикадованих вікон. Жінки мовчали.

— Цей барак витримував уже ще більші бурі, і нічого з ним не сталося! — Карузерс розвів руками.

Деякий час вони мовчки сиділи, прислухаючись до виття вітру, який то посилювався, то слабшав. Потім до нього додався інший голос — глибокий, величний і грізний. То море, гнане хвилями оскаженілого повітря, розпочало штурм острова Керос.

Памела подивилася на годинник.

— Де Роберт? Мав би вже повернутися.

— Може зайшов на маяк до Смитракіса? То по дорозі. Напевно хоче принести нам нові прогнози погоди. — Меллоу притакнув собі рухом голови.

Ніхто не відповів. Всі мовчки прислухалися. Здавалося, що не тільки барак, а й весь острів тримається на волоску. Джо мав безглузде відчуття, що ще хвилина-друга, і все полетить, завалиться і зникне в величезному хаосі чорної безмежної безодні.

— Не чекаючи на повернення Роберта, — сказав Меллоу, — ми можемо зробити висновок, що треба застосувати якусь спеціальну систему пошуків на цьому острові. Ходіння від печери до печери дасть нам небагато, бо, по перше, у нас мало часу, щоб всі обшукати, а, по-друге, такий метод попросту суперечить здоровому глуздові. Так само, якби хтось запропонував в пошуках однієї мумії перекопати Єгипет.

— Так… Напевно маєш рацію, Джоне, — Профессор слухав неуважно. Він також подивився на годинник. — Давайте почекаємо з дискусією, поки не повернеться Роберт. Зараз пови…

Вітер затряс будинком. Шибки дзенькнули в унісон. З боку моря тепер долинав величний рівномірний шум.

— Мені здається, що вітер посилюється, — сказав Карузерс. — Роберт може мати клопіт.

Памела встала. Вона була дуже бліда.

— Для чого він пішов в таку погоду? Завжди він такий упертий, — вона розвела руками. — А може… може б ми пішли йому назустріч?

— Звичайно! — Алекс зірвався з місця. Хоч він і не думав, що для уважного дорослого мужчини дорога до пристані була особливо небезпечною все ж трохи непокоївся, бо Гордон не виглядав на сильного мужчину і здавався найслабшим з усіх присутніх на острові чоловіків.

— Я піду. Якщо містер Гордон має якісь проблеми з яхтою, я попробую йому допомогти, і ми за декілька хвилин повернемося. По дорозі я зайду на маяк, може ваш чоловік зайшов туди, щоб дізнатися від Смитракіса, якої погоди чекати завтра.

Він рушив до дверей.

— Почекайте, — підійшов до нього Меллоу. — Підемо разом.

— Давайте підемо усі! — закричала Мері з награною веселістю. Вона крадькома глянула на Памелу. — Страшно не люблю сидіти, нервуватися і уявляти собі чортзна-що, коли інші абсолютно спокійно сидять собі на маяках і обговорюють прогнози погоди. Памела, напевно, також захоче піти. Правда, Памело?

— Мері має рацію. Справді, ходімо всі.