Розділ «12»

Її настрій, спершу такий бадьорий та природний, змінився на прохолодний, який був у неділю.

— Як там місіс Ешлі? — запитала вона.

— Кузина Рейчел у порядку, украй зайнята, — сказав я. — Усі кущі, які вона взяла з собою з Італії, привезли сьогодні вранці, і вони з Темліном саме саджають їх.

— Гадаю, тобі краще було б залишитися вдома і допомогти їй, — мовила Луїза.

Я не знав, що не так з цією дівчиною, та ці нові нотки в її голосі, на диво, мене дратували. Мені раптом пригадались її витівки в старі деньки, коли ми гасали навздогін садками, і в момент, коли я відчував чистісіньке щастя, вона без будь-якої на те причини могла війнути своїми кучерями зі словами: «Не думаю, що взагалі хочу гратися», і стояла, дивлячись на мене з таким самим упертим виразом на обличчі.

— Ти прекрасно знаєш, що я геть не розуміюся на садівництві, — відповів я і потім підступно додав: — Ти все ще не гуморі?

Вона змовкла й зашарілася.

— Не в гуморі? Не розумію, про що ти, — відповіла вона похапцем.

— Ще й як розумієш, — сказав я. — Ти всю неділю так просиділа. Це було дуже помітно. Дивно, що дівчата Пескоу не звернули на це уваги.

— Дівчата Пескоу, — сказала вона, — як і решта, були дуже зайняті іншим.

— І чим же? — запитав я.

— Як легко може світська жінка, на зразок місіс Ешлі, обвести круг пальця такого юнака, як ти, — сказала Луїза.

Я розвернувся і вийшов із кімнати. Інакше я б її вдарив.