Розділ «12»

— Я помилявся, — відрізав я коротко, — забудьмо про це.

— Що ж, гаразд, — відповів він, — я напишу листа місіс Ешлі, а також зв’яжуся з банком. Я поясню їй, і банкові, що ми плануємо вдіяти. Найкращий план — переказувати певну суму їй кожні три місяці на рахунок, який я відкрию для неї в банку. Коли вона переїде до Лондона, чи ще кудись, я надішлю у місцеве відділення банку розпорядження. За шість місяців, коли тобі виповниться двадцять п’ять, ти сам зможеш узятися за цю справу. Тепер, щодо суми, яку виплачуватимемо щотри місяці. Є якісь ідеї?

На мить я замислився, і назвав суму.

— Це щедро, Філіпе, — сказав він, — навіть надто щедро. Їй навряд чи знадобиться стільки грошей. Принаймні, не зараз.

— О, та на Бога, давайте не будемо скупитися, — відповів я. — Оскільки ми вже за це взялися, то давайте зробимо так, як зробив би Емброуз, або не робитимемо взагалі.

— Гм, — пробурмотів він і надряпав кілька цифр на папері.

— У такому разі її має влаштувати така сума, — сказав він. — Вона має залагодити будь-яке розчарування заповітом.

Яким холоднокровним та зосередженим був його розум в усьому, що стосувалося законів. Він виводив пером суми, числа, рахував шилінги й пенси, скільки ми зможемо їй платити. Господи, як же я ненавидів гроші.

— Поспішіть, сер, — відказав я, — і напишіть свого листа. Я візьму його з собою. Я також заїду до банку, щоб передати вашого листа. Тоді кузина Рейчел зможе одразу ж отримати гроші.

— Любий мій хлопчику, місіс Ешлі навряд чи перебуває в настільки складному становищі. Ти кидаєшся з однієї крайності в іншу.

Він зітхнув і поклав перед собою новий лист паперу.

— Вона мала рацію, коли казала, що ти схожий на Емброуза, — сказав він.

Цього разу, коли він писав листа, я стояв поруч, щоб точно знати, що він їй напише. Мого імені він не згадав. Він говорив про маєток. За бажанням маєтку їй буде надано фінансове забезпечення. За рішенням маєтку, виплати будуть відбуватися щотри місяці. Я стежив за ним, наче сокіл.

— Якщо ти не бажаєш, щоб здавалося, що ти до цього причетний, — сказав він мені, — краще не бери листа. Добсонові треба заїхати до вас сьогодні по обіді. Він може завезти листа замість мене. На мою думку, так буде краще.

— Чудово, — сказав я, — а я завезу листа у банк. Дякую вам, батьку.

— Не забудь зустрітися з Луїзою, перш ніж поїдеш, — сказав він. — Вона має бути десь у будинку.

Можна було б з Луїзою і не зустрічатися, враховуючи мою нетерплячку, та я не міг цього сказати. Вона сиділа у вітальні, як зазвичай, і я мусив пройти крізь відчинені двері з кабінету хрещеного батька.

— Я почула твій голос, — сказала вона. — Ти приїхав на весь день? Я пригощу тебе кексом та фруктами. Ти, певно, голодний.

— Мені вже треба їхати, — сказав я, — дякую, Луїзо. Я заїхав лише зустрітись із хрещеним батьком у справі.

— О, — відповіла вона, — зрозуміло.