Розділ «43»

Бурчачи, контрабандисти підкорилися.

Пол підійшов ближче до Ґурні й тихо заговорив до нього:

— Я не очікував, що ти вскочиш в цю пастку, Ґурні.

— Я готовий до покарання, — погодився Ґурні. — Закладаюся, що та пляма прянощів завтовшки не більше за піщинку. Якраз досить, щоб спокусити нас.

— Цей заклад ти виграв, — відказав Пол. І зиркнув на роззброєних чоловіків. — Чи є серед загону люди мого батька?

— Жодного. Ми добряче їх розпорошили. Серед вільних торговців їх кілька. Більшість витратила свої прибутки, щоб забратися звідси.

— Але ти залишився.

— Так.

— Через Раббана, — кивнув Пол.

— Я гадав, що в мене не зосталося нічого, крім помсти, — сказав Ґурні.

З вершини кряжу пролунав дивний уривчастий крик. Ґурні глянув угору на фримена, що розмахував хустинкою.

— Іде творець, — промовив Пол. Він кинувся до гребеня скелі, а Ґурні поспішив за ним. Обидва повернули голови на схід. На середній відстані від них помітно було насип хробака: огорнутий курявою слід сунув крізь дюни прямісінько до кряжу.

— Доволі великий, — сказав Пол.

Від краулера під ними долинав гуркіт. Він повернув гусениці, наче гігантська комаха і задеренчав у бік скель.

— Погано, що не вдасться врятувати транспортер, — прошипів Пол.

Ґурні зиркнув спершу на парубка, а потім перевів погляд назад, де посеред пустелі диміли уламки збитих фрименськими ракетами транспортера та орнітоптерів. Його пронизав гострий біль за загиблими тут людьми — його людьми.

— Твій батько більше переймався б людьми, яких міг би врятувати.

Пол важко поглянув на друга, а тоді повільно опустив очі. Зрештою він сказав:

— Вони були твоїми друзями, Ґурні. Я розумію. Але для нас вони все ж таки порушники кордонів, які могли побачити те, що не мали б бачити. Ти маєш розуміти.

— Я чудово все розумію, — сказав Ґурні. — І тепер мені цікаво побачити те, що я не мав би бачити.