Розділ «43»

— То це ти — Муад’Діб? — вражено запитав він. — Ти — воля пісків?

— Це моє фрименське ім’я, — пояснив Пол.

Ґурні відвернувся, охоплений гнітючим відчуттям тривоги. Половина його загону наклала головою в пісках, решта — у полоні. Він не переймався через новачків, яким не йняв віри, але серед них були й гарні хлопці, друзі, за яких він відчував відповідальність. «Ми вирішимо, що з ними робити, після бурі». Так сказав Пол, так сказав Муад’Діб. І Ґурні пригадав історії, які переповідали про Муад’Діба, про Лісана аль-Гайба — що він здер шкіру з харконненівського офіцера, щоб зробити з неї барабан, що його оточує загін смертників-федайкінів, що кидаються в бій із піснею смерті на вустах.

Він.

Фримени нарешті видряпалися на скелю й одним стрибком опинилися перед Полом. Темнолиций промовив:

— Усе гаразд, Муад’Дібе. Нам теж краще спуститися.

— Добре.

Ґурні відзначив тон чоловікового голосу — напівкоманда, напівпрохання. Цього чоловіка звали Стілґар, іще один вояк із нових фрименських легенд.

Пол подивився на згорток у руках іншого чоловіка.

— Що там, Корбо?

Замість нього відповів Стілґар:

— Це було в краулері. Там ініціали твого друга, а всередині — балісет. Безліч разів я чув, як ти говорив про майстерну гру Ґурні Галлека на балісеті.

Ґурні вивчав мовця, запам’ятовуючи край чорної бороди, що вибивалася з-під маски дистикоста, яструбиний погляд і витончений ніс.

— Ваш друг уміє думати, мілорде, — сказав Ґурні. — Дякую, Стілґаре.

Стілґар махнув чоловікові, щоб той віддав згорток Ґурні, й сказав:

— Дякуй мілордові Герцогу. Лише його прихильність дозволяє тобі тут бути.

Галлек узяв згорток, дивуючись жорстким ноткам цієї розмови. Цей чоловік ледь не кидав йому виклик, і Ґурні питав себе, чи здатні фримени на ревнощі? Ось прийшов такий собі Ґурні Галлек, що знав Пола ще навіть до Арракіса. Давній товариш юного Атріда, яким Стілґарові ніколи не стати.

— Хотів би я, щоб ви двоє стали друзями.

— Ім’я фримена Стілґара добре відоме, — сказав Ґурні. — Будь-який убивця Харконненів буде мені за доброго друга.

— Чи потиснеш ти руку моєму другові Ґурні Галлеку, Стілґаре? — запитав Пол.