Розділ «28»

Туек кивнув.

— І, як розповідають, Звір Раббан знову посяде трон правителя на Дюні.

— Граф Раббан Ланківейльський?

— Так.

Галлекові знадобився певний час, аби втамувати гнів, що враз затопив його. Він заговорив здушеним голосом:

— Я маю з Раббаном власні порахунки. Я ще не віддячив йому за смерть моєї родини… — він потер шрам, що тягнувся вздовж всієї щелепи, — …і за це…

— Не варто ризикувати всім, аби сплатити борги передчасно, — відказав Туек. Він супився, спостерігаючи, як випинають жовна під шкірою Галлека, як відчуженість заполонила враз його очі, напівприкриті повіками.

— Знаю… знаю, — Галлек глибоко вдихнув.

— Ти і твої люди можуть сплатити за свій відліт із Арракіса, працюючи на нас. Є багато вільних місць…

— Я звільняю своїх людей від будь-яких зобов’язань переді мною. Вони вільні самі обирати кращу для себе долю. Доки Раббан тут, я залишаюся.

— Знаючи твої наміри, ми сумніваємося, що хочемо, аби ти залишився.

Галлек поглянув на контрабандиста.

— Ти не ймеш віри моєму слову?

— Та ні-і-і…

— Ти врятував мене від Харконненів. Я присягнув на вірність Герцогові Лето з тієї ж причини. Я залишуся на Арракісі або з тобою… або з фрименами.

— Озвучена думка чи ні, але вона реальна й має силу, — сказав Туек. — А ти можеш виявити, опинившись серед фрименів, що лінія між життям і смертю надто гостра й швидка.

Галлек на мить заплющив очі — він відчув, як його розчавила неймовірна втома.

— Де Господь, що провадив Він нас по пустині, по землі, повній ям?[49] — пробурмотів він.

— Рухайся повільно, й одного дня час твоєї помсти настане, — сказав Туек. — Швидкість — то знаряддя шайтана. Погаси свій біль — ми маємо засоби для цього. Три речі здатні заспокоїти серце — вода, зелена трава й жіноча краса.

Галлек розплющив очі.