Розділ «21»

Гуркотливий бас: Барон.

Лето відчув, як світ навколо нього набирає чіткості. Стілець під ним став твердим, а пута запекли.

Тепер Лето чітко бачив Барона. Він дивився на рухи ворожих рук: Барон постійно до чогось торкався: до краю тарілки, до ручки ложки; проводив пальцем по складці на щоці.

Лето зачаровано спостерігав за тими порухами.

— Ви чуєте мене, Герцогу Лето, — мовив Барон. — Я знаю, що чуєте. Нам би хотілося знати, де можна знайти вашу наложницю і дитинча, яке ви з нею прижили.

Лето жодним чином себе не видав, але Баронові слова пройняли його хвилею спокою. «Отже, це правда: Пол і Джессіка не в них».

— Ми тут не в ігри граємося, — прогримів Барон. — Ви мали б здогадатися.

Товстун нахилився до Лето, розглядаючи обличчя полоненого. Баронові дуже муляло, що він не може поквитатися з ним сам на сам, без свідків. Те, що інші бачать справді королівську гідність у такій скруті, може викликати небажаний інтерес.

Лето відчував, як до нього повертається сила. Зараз спогади про фальшивий зуб вимальовувалися так чітко, ніби шпиль на рівнинному краєвиді. У його зуб уживлено капсулу з отруйним газом, що за формою нагадує нерв. Герцог пригадав, хто вставив цю смертельну зброю йому в рот.

«Юе».

Затьмарений наркотиками спогад про те, як повз нього протягнули мертве тіло, серпанком огортав свідомість Лето. Він знав: то був Юе.

— Ви чуєте галас, Герцогу Лето? — запитав Барон.

Лето збагнув, що чує жаский стогін людини, що захлинається власним болем.

— Ми схопили одного з ваших солдатів, переодягненого у фримена, — сказав Барон. — Ми дуже швидко розгадали маскування: самі розумієте, очі. Він наполягає, що його відрядили шпигувати за фрименами. Я трохи пожив на цій планеті, любий кусене. Ніхто не шпигує за тими пустельними покидьками в лахмітті. Скажіть, ви купили їхню допомогу? Ви відправили до них жінку та сина?

Лето відчув, як його серце стискає страх. «Якщо Юе спровадив їх до пустельного люду… Пола та Джессіку шукатимуть, доки не знайдуть».

— Ну жвавіше, відповідайте, — підбадьорював Барон. — Бо ж часу зовсім не багато, а біль — на відстані руки. Не доводьте до цього, мій любий Герцогу. — Барон поглянув на Пітера, який стояв біля Герцогового плеча. — У Пітера нема із собою всього арсеналу засобів, але я певен: він здатен імпровізувати.

— Імпровізація часом є найкращим рішенням, Бароне.

«Шовковистий, улесливий голос!» Лето чув його над вухом.

— У вас був запасний план, — вів далі Барон. — Куди ж ви відправили хлопця та жінку? — Харконнен зиркнув на руку Лето. — Бракує вашого персня. Він у хлопчика?

Барон підвів погляд, зазираючи Герцогові у вічі.