Розділ «29»

— Я не вірю, що Космос — це якась божественна, жива істота, яка навмисне створила нас, — загарчала Невені. — Я думаю, що Всесвіт — це пустота, а Космос — це просто річ, а нас усіх створив Бог. І Космос теж породження Бога. Це те, чого мене вчила мати, — вона спала з обличчя. — Я не часто її слухала, і якби я могла щось змінити...

Вона затнулася, а потім зітхнула, щоб зібратися з духом.

— Сайдонія, що б ми не робили у Хризантеміумі, скільки б свят не відвідали, скільки б красивих убрань не переміряли, скільки б грошей ти мені не дала, я не стану Вельмишановною Панною. Я не така, як ти. Я народилася і виросла не в Космосі й не отримувала підтримки Імперії. Я одна з них. Я одна з Ексцесів, — вона ніби виплюнула це слово.

Тільки тоді я зрозуміла, що це слово, яке я чула безліч разів і повторювала не замислюючись, було образливим і принизливим. Надлишок. Воно означало, що переважна більшість людських істот були непотрібними і неважливими.

— Я знаю, ти ніколи не повіриш в це, — м’яко промовила я, — але мені байдуже, якщо ти єретик. Для мене це не має значення.

Але це явно була не та відповідь, на яку вона очікувала.

— Два тижні тому, — сказала вона з гіркою посмішкою, — я була б дуже рада, якби почула це. Я подумала б, що Вельмишановне Панство прийняло мене, що в мене є своє місце. Раніше я хотіла знайти його. Я так злилася на свою матір... — вона замовкла, її рот скривився. — Я дивувалася, чому вона кидає виклик Сенатору фон Пасусу? Але тепер я знаю. Тепер я бачу, ким вона була, Сайдоніє. Вона була героєм. Я стану такою дочкою, якою повинна була стати, коли вона ще була жива.

І вона пішла, не вимовивши більше жодного слова.

Я стояла і дивилася їй услід, у мене було дуже важко на серці. Мені ніколи не спадало на думку, що вона може відмовитися нам допомогти. Але я більше не була впевнена, що можу на неї розраховувати. Вона була занадто зла, занадто вбита горем, щоб бути передбачуваним гравцем у цій складній грі.