Розділ «24»

— З Тайрусом? Божевільним Тайрусом Домітріаном?

— Так, а сьогодні ми разом ідемо на свято. Якщо ти також бажаєш туди...

— Його дядько вбив твою сім’ю! — закричала вона. — Я боялася, що тебе також вбили! Що ти робиш, Сайдоніє? Ти з’їхала з ґлузду? Думаєш, я хочу піти на торжество, щоб танцювати весь вечір з усіма тими людьми?

Вона розплакалась.

Я стояла розгублена і безсила перед потоком її люті, страху і печалі. Раніше вона завжди з ентузіазмом відвідувала різні заходи при Імператорському Дворі. Мені навіть не спало на думку, що Невені може по-іншому відреагувати на мою пропозицію, але сьогодні вона вочевидь не бажала йти зі мною на свято.

Я ніколи не замислювалась над тим, як їй живеться при Дворі.

У мене просто не вистачало співчуття для цього.

— Мені шкода, Невені.

— Не потрібні мені твої співчуття! Я не розумію тебе! Твоя сім’я мертва. Невже ти нічого не відчуваєш?

— Звісно, що відчуваю.

Я б могла розповісти їй, як мені боляче, як я прагну зменшити цей біль, що сповнив мене після втрати Сайдонії. Я б могла розповісти про бій із Енміті, не на життя, а на смерть, про жагу Імператорської крові, про те, чому ми з Тайрусом насправді разом. Я б могла їй усе це розповісти і, можливо, вона б зрозуміла, але це була не лише моя таємниця. Це була наша з Тайрусом спільна таємниця, і я не могла наражати на небезпеку нас обох.

Тож спробувала іншу тактику.

— Ходімо зі мною на свято, — я намагалася її переконати. — Можливо, ти зможеш відволіктися від думок про смерть матері.

Але мої слова і спроба проявити співчуття тільки ще більше засмутили її.

— Просто залиш мене. Я не хочу йти на якесь зневажене сонцем свято. Невже ти не розумієш, що вони збираються святкувати? Це святкування вбивства людей, яких ми любимо!

Це було правдою. Саме в цьому полягала головна причина свята. Я більше не могла дивитися їй у вічі, у яких читалося невимовне страждання.

— О, Боже, — зайшлася риданнями Невені, — я хочу додому. Моя мати померла і в мене тут більше немає подруги! Повертайся до свого нового коханого Тайруса Домітріана. Сподіваюся, він ощасливить тебе, Сайдоніє. Як гарно ти вшановуєш пам’ять своїх батьків!

Вона зірвалася з місця і забігла до спальні.

Я вийшла в коридор, мружачи очі від яскравого світла, що лилося зі стелі відсіку, де розміщувалися покої для Ексцесів. Нарешті я визнала, що я є кимось більшим, ніж завжди вважала, більшим, ніж просто Діаболіком, але перш ніж я зможу назвати себе справжньою людиною, мені доведеться навчитися знаходити взаєморозуміння з іншими людьми.

Об’єднавшись із Тайрусом, я назавжди втратила союзника в обличчі Невені. Я втратила найближчого друга.