Розділ «16»

Я зустрілася очима з Елантрою — вона з ненавистю поглянула на мене. На її обличчі читався вираз відкритого презирства, і я зрозуміла, що вона витлумачила мої дії як відкритий хід проти неї, проти родини Пасус.

А потім, на моє превелике здивування, Тайрус Домітріан підняв руку, закликаючи до тиші. Шум натовпу стих і Спадкоємець Прімус подивився вниз зі свого місця ясним і свідомим поглядом.

— Вельмишановна Панно Імпірінс, ви розважили всіх нас неочікуваним видовищем. Чи не так? — він озирнувся і з натовпу почувся сміх. Тайрус піймав мій погляд. — Думаю, як винагороду за виявлену доблесть ми можемо подарувати вам цього Ексалтіда, щоб ви взяли його під свою опіку.

Я швидко відпустила хлопчика. Я не хотіла цього.

— Ні.

— Ні? — брови Тайруса злетіли вгору.

— Створіння, Ваше Високопреосвященство. Звір. Я хочу звіра. Я заплатила за нього. І хочу забрати його. Він більше не братиме участі у ваших... у ваших диких розвагах.

Тільки в цей момент я зрозуміла саму себе, усвідомила, що змусило мене стрибнути вниз і стати між мисливцем і здобиччю. Незважаючи на слова брехні, які я виголошувала перед натовпом, граючи роль Сайдонії, я зробила це не заради Ексалтіда. Ні, я зробила це через істоту, яка хотіла його вбити, через цього звіра, який як і я, був створений у лабораторії, і збирався безжально вбити, бо його довели до цього, незважаючи на всі його пручання й боротьбу.

Я не могла дозволити цього.

Натомість я приручу його.

Моє тіло тремтіло від надлишку адреналіну, коли мене нарешті витягли з арени і провели вниз до загонів для тварин, де я чекала на повернення Дедлі.

Я очікувала, що до мене прибіжить Невені, але переді мною був Гладдік. Золоті вплетення в його темному волоссі скуйовдилися, і я думала, що він почне розповідати, як страшенно хвилювався за мене.

Натомість він запитав:

— Навіщо ти це зробила?

— Що, пробач?

Він зробив ще один крок мені на зустріч, але ближче не підійшов.

— Сайдоніє, це ганьба! Подібна ірраціональна поведінка не покращить становище родини Імпірінс. Після цього батько ніколи не дозволить мені спілкуватися з тобою!

Я закипіла від гніву. Я смикнула вгору рукав, щоб показати невеликі порізи на моїй руці медичним ботам, і раптом згадала, як смиренно Гладдік підкорився наказу Елантри і втік, приєднавшись до неї.

Власне кажучи, у перший мій день у Хризантеміумі Елантра згадала про соляні ванни і Гладдік почав говорити, але зупинився. Він збирався попередити мене про те, що на мене очікує, тепер я це розуміла, але Елантра сказала йому стулити рота. І він її послухав.

— Тож, щоб уникнути скандалу і вберегти свою репутацію, — холодно промовила я, — я мала дозволити тій тварині замучити Ексалтіда і розірвати його на шматки?