Розділ «16 Ви зустрічаєте старого друга ще раз»

— Не всі ми, — тихо говорить Хоа. — І не всіх з вас.

Світ лише кам'яних людей. Думка про це змушує вас тремтіти. Ви уявляєте падаючу золу на скелети дерев і нерухомі статуї скрізь, і деякі з них рухаються. Яким він буде? Вони не зупиняться, але до цих пір вони полювали лише один на одного. (Що ви знаєте.) Чи можуть вони перетворити всіх вас на камінь, як Алебастра? А якщо вони хочуть знищити людство, то чи не могли вони раніше пробувати управляти ним?

Ви хитаєте головою.

— Цей світ породив два види людей після сезонів. Три, якщо рахувати орогенів, які стабілізують його.

— Не всі ми цим задоволені. — Його голос зараз дуже м'який. — Народження у нашого виду дуже рідкісна річ. Ми виношуємо нескінченно, у той час як ви піднімаєтеся і народжуєтеся, як гриби. Важко не заздрити. Або жадати.

Юкка хитає головою в сум'ятті. Хоча в її голосі зберігається звичайне безпристрасне ставлення, ви бачите трохи здивованості між її бровями. Її рот тягнеться в одну сторону, вона намагається з цим впоратися, але видно трохи відрази.

— Чудово, — каже вона. — Отже кам'яні ненажери колись були людьми, а тепер ви хочете знищити нас. Чому ми повинні вам довіряти?

— Не "кам'яні ненажери". Не всі ми хочемо цього. Деякі люблять речі такими, як вони є. Деякі навіть хочуть зробити світ кращим… хоча не можуть дійти згоди, що це означає. — Він миттєво змінює позу, руки і плечі розмиваються, і зараз він стоїть, піднявши долоні догори, у чисто людському жесті — Ми люди.

— А чого хочеш ти? — Запитуєте ви. Тому що він не відповів на запитання Юкки, і ви помітили це.

Срібні іриси перестрибують на вас, зупиняються. Вам здається, що ви бачите смуток на його нерухомому обличчі.

— Те ж саме, що завжди хотів, Ессун. Допомогти вам. Тільки це.

Ви думаєте, що не всі погодяться на таку "допомогу", коли будуть знати, що вона означає.

— Ну, це зворушливо, — каже Юкка. Вона розтирає втомлені очі. — Але ви не досягаєте цієї мети. Чи намагання підкорити Кастрим пов'язане з тим, щоб дати світові один вид? Що у Сірого на думці?

— Не знаю. — Хоа все ще дивиться на вас. Це не настільки неприємно, як повинно бути. — Я спробував його запитати. Це не пройшло добре.

— Дай вгадаю, — кажете ви. Через те, що ви добре знаєте причину, через яку він попросив Сірого в першу чергу.

Очі Хоа тьмяніють. Ваша недовіра болить йому.

— Він хоче переконатися, що Обеліскові ворота ніколи не відкриються знову.

— Що? — запитує Юкка. Але ви, оперті спиною на стіну, вже наповнені жахом і здивуванням. Звичайно. Алебастр. Це найпростіший спосіб знищити людей, які залежать від їжі та сонячного світла, щоб вижити — досить просто чекати і дозволити цьому сезону тривати, поки вони не вимруть. Не залишиться нікого, крім кам'яних істот, які успадкують темну Землю. І щоб переконатися, що це станеться, потрібно вбити тих людей, які мають владу, щоб це змінити.

Навіть одну людину, якщо не рахувати вас, холодно усвідомлюєте ви. Але ні. Ви можете маніпулювати обеліском, але у вас немає підказки, як активувати двісті цих іржавих речей одночасно. А може Алебастр більше не може цього робити? Кожне застосування орогенії вбиває його, хоч і повільно. Іржава земля — ви залишаєтеся єдиною, хто має можливість відкрити Ворота. Але якщо улюблена армія Сірого вбиває вас обох, він досягне своєї мети в будь-якому випадку.

— Це пояснює, чому Сірий хоче знищити орогенів, — кажете ви до Юкки. Ви спрощуєте, але не брешете. Ось що ви кажете собі. Ось що вам потрібно сказати Юкка, щоб вона ніколи не довідалася про те, що орогени мають потенційну здатність врятувати світ, і тому вона ніколи не буде намагатися отримати доступ до свого обеліска. Це те, що Алебастр повинен був постійно робити з вами, — казати вам якусь правду, тому що ви цього достойні, але якої не вистачає, щоб ви на це наважилися. Тоді ви думаєте про ще одну кістку, яку ви можете кинути. — Хоа був в'язнем всередині обеліску деякий час. Це єдине, що може зупинити їх.