Розділ «13 Ви серед кісток»

— Так, я чула базікання. Ось чому я рада, що ви навчаєте дітей, і всі бачили, як ви заморозили на Тертесові жучків. — Вона зауважує. — Бідний Тертес. Але ви знову довели, що краще мати таких людей, як ми, ніж вбити або вигнати нас звідси. Кастрімці — практичні люди, Ессі. — Ви негайно ненавидите цей скорочений псевдонім. — Занадто практичні, щоб просто робити щось, тому що всі інші говорять, як це потрібно робити.

Після цього вона продовжує підйом, і ви і Г'ярка слідуєте за нею.

Ви звикли до безжальної білизни Кастрима; лише деякі з будівельних кристалів мають забарвлення аметисту або димового кварцу. Проте тут стеля геода покрита гладкою як скло речовиною глибокого зеленого кольору, що трохи шокує. Останній сходовий проліт, що веде до цілі, достатньо широкий, щоб назустріч вам могли вийти п'ятеро людей, тому ви не здивовані, коли бачите двох кастрімців, які стоять по боках розсувних дверей, зроблених з тієї ж зеленої речовини. У одного з стронгбеків маленький ніж у руці, інший просто склав свої великі руки.

— Ще нічого, — каже чоловік-стронгбек, коли ваша трійка підходить. — Ми продовжуємо слухати, щось натискають всередині, щось дзижчить, а іноді чути її голос. Але двері досі закриті.

— Її голос? — запитує Г'ярка.

Він знизує плечима.

— Приблизно "я це знала" і "тому".

Схоже на Тонке.

— Як вона відкрила двері? — Запитуєте ви. Жінка-стронгбек знизує плечима. Існує стереотип про те, що стронгбеки — це лише м'язи та шлунок, але деякі з них відповідають цьому опису більше, ніж повинні.

Юкка кидає на вас винуватий погляд. Ви киваєте головою, а потім піднімаєтеся наверх і стукаєте в двері.

— Тонке, іржа тебе візьми, відкрий двері.

У вас є хвилька тиші, а потім ви чуєте слабий стук.

- Іржа, це ти, — бурчить Тонке, звідкись далі від дверей. — Відійди і не заморожуй нічого.

Через мить чути звук тертя чогось у дверях. Потім двері відкриваються. Ви, Юкка, Г'ярка та стронгбеки напружуєтеся, хоча стоїте і дивитеся, Юкка складає руки разом і кидає на Тонке роздратований погляд, який вона заслужила.

Стеля за порогом трохи вище. Зелений матеріал покриває також підлогу, і кругла кімната оточує групу звичайних білих кристалів, які виступають як з підлоги десь на п'ятнадцять футів, так і зі стелі. Що змушує вас зупинитися з відкритим ротом, а ваш розум перейти від роздратування до мовчанки, це той факт, що кінці кристалів вгорі мерехтять і блимають випадковим чином, переходячи від мерехтіння до простого свічення, і назад. Вали й наконечники кристалів, що пронизують підлогу, не роблять цього. Жоден з кристалів у Кастримі цього не робить. Окрім свічення, яке, напевно, є попередженням, що вони не просто камені — кристали Кастрима нічим не відрізняються від будь-якого іншого кварцу. А тут… хоча ви раптом розумієте, що означають слова Алебастра про те, на що здатний Кастрим. Правда Кастрима раптова і страшна у своїй простоті: геод наповнений не кристалами, а потенційними обелісками.

— Облізла іржа, — видихає жінка-стронгбек за спиною. Це також говорить вам дещо.

Речі Тонке розкидані по кімнаті: дивні інструменти, крейда та обрізки шкіри з нанесеними діаграмами, піддон у кутку, що пояснює, чому вона не спала вдома останнім часом. (Вона була самотньою без вас та Хоа, але вам не подобається це визнавати). Вона відійшла від вас зараз, глянувши через плече і будучи явно роздратованою, що прийшли саме ви.

— Не торкайтеся тут нічого, — каже вона. — Я не знаю, що орогена вашого калібру здатна зробити з цими кристалами.

Юкка звужує очі.

— Якраз ви ні до чого не повинні торкатися. Тут вам не дозволено бути, і ви це знаєте. Забирайтеся.