Центри відповідальності створюються на основі центрів витрат з метою делегування відповідальності за витрати керівникам структурних підрозділів різних рівнів. Один центр витрат може мати один центр відповідальності (керівника підрозділу) або декілька, якщо певні посадові особи призначені відповідальними за раціональне використання ресурсів підприємства. Так, головний енергетик відповідає за економне витрачання енергії на усьому підприємстві. Виникають і такі ситуації, коли декілька центрів витрат стають об'єктом контролю однієї посадової особи.
Конкретні центри витрат і центри відповідальності підприємство визначає з урахуванням особливостей організації і технології виробництва, структури управління з метою оцінки витрат, аналізу відхилень і виявлення резервів господарювання.
За можливістю регулювання витрати поділяють на регульовані (релевантні) та нерегульовані (нерелевантні). Витрати сировини і матеріалів на обсяг випуску продукції регулюються нормами їх витрачання на одиницю конкретного виду продукції.
За характером виробництва розрізняють витрати основного та допоміжного виробництва.
Витрати основного виробництва включають витрати основних підрозділів, дільниць, що безпосередньо виготовляють продукцію.
До допоміжних виробництв належать ремонтні цехи, енергетичні, компресорні, тарні та ін. Витрати цих цехів формуються в процесі обслуговування цехів основного виробництва, а саме: забезпечення парою, холодом, тарою, транспортними та іншими послугами.
За періодичністю виникнення розрізняють поточні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це основна частина витрат на виробництво.
Одноразовими є витрати, пов'язані з упровадженням нової продукції, її модернізацією, виплатою одночасної винагороди за вислугу років тощо.
За календарними періодами виділяють витрати звітного періоду, майбутніх періодів і наступних періодів.
Витратами звітного періоду визнаються витрати, які здійснені в звітному періоді і формують фінансовий результат звітного періоду.
До витрат майбутніх періодів відносять витрати, які стосуються наступного облікового періоду та ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди, якщо підприємство здійснило їх у звітному періоді (наприклад, наперед сплачені орендна плата, страховка, рекламні послуги тощо).
Наступні витрати можуть виникати через події чи операції, які вже відбулися. Однак сума і час майбутніх платежів не визначені (оплата відпустки працівникам, оплата гарантійного ремонту відпущеної продукції тощо). Сума цих витрат визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок.
Узагальнюючи викладене, зазначимо, що багатогранність ознак, за якими групують витрати, ще раз підтверджує творчий характер цього процесу. Відповідно до конкретних особливостей виробництва на тому чи іншому підприємстві та з урахуванням потреб, зумовлених необхідністю ухвалення управлінських рішень, пошуку резервів зниження витрат, застосовується та чи інша класифікація. Наприклад, для визначення собівартості продукції (робіт, послуг) головними критеріями класифікації можуть бути місця виникнення та здійснення контролю, за періодичністю і календарним періодом виникнення, за способом віднесення тощо.
Якщо ж необхідно ухвалити управлінське рішення, то насамперед треба оцінювати витрати за доцільністю витрачання, за можливістю регулювання, за функціями основної діяльності тощо.
Отже, обґрунтована класифікація витрат дає змогу виявляти допущені в їх формуванні прорахунки, прогнозувати на перспективу, забезпечувати ефективний контроль за їх здійсненням.
Принципи розрахунку туроператором собівартості туру
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура витрат туристичного підприємства“ на сторінці 5. Приємного читання.
