Статті калькуляції розкривають цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Групування витрат за статтями калькуляції дає можливість визначити собівартість конкретних видів продукції, робіт, послуг. Перелік і склад статей калькуляції підприємство визначає самостійно, згідно з обліковою політикою.
Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому вираженні за їх видами. Елементи є початковою формою витрат і поділяються на витрати уречевленої праці (матеріальні витрати, амортизація) і витрати живої праці (оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи).
Між витратами на виробництво, згрупованими за економічними елементами, та витратами в калькуляційному розрізі існують як взаємозв'язок, так і відмінності (рис. 2.11).
Рис. 2.11. Взаємозв'язок елементів і статей витрат
У фінансовому обліку витрати визнаються витратами певного періоду, виходячи з принципу нарахування та відповідності доходів і витрат. Згідно з ним, витрати відносяться до того періоду, в якому був визнаний дохід, для отримання котрого здійснено ці витрати. Наприклад, матеріальні витрати, заробітну плату, включені до складу собівартості продукції, визнають витратами на момент отримання доходу від реалізації продукції. Іноді прямий зв'язок між витратами і доходами встановити важко. Наприклад, довгострокові активи (основні засоби, нематеріальні активи) можуть забезпечувати економічні вигоди протягом кількох років. У цьому разі витрати визнаються (у вигляді амортизації) на основі систематичного та раціонального їх розподілу протягом тих облікових періодів, коли споживаються економічні вигоди. Якщо витрати неможливо пов'язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони здійснені.
Витрати можна класифікувати за багатьма ознаками. Погляд на витрати з різних точок зору дає можливість гнучко оперувати категорією собівартості продукції з метою вибору вдалої цінової політики на товари і послуги фірми, а також використання облікової інформації для різних потреб управління.
Групування витрат за об'єктами (на продукцію, роботи, послуги, господарські процеси, види діяльності) дає можливість визначити ефективність виробництва окремих видів продукції, замовлень, оцінити витрати певних видів діяльності.
Класифікація витрат за видами діяльності туроператора представлена на рис. 2.12.
Як видно з рисунка, витрати, що включаються до собівартості реалізованого турпродукту поділяються на прямі та непрямі (загальновиробничі).
Прямими вважають витрати, що пов'язані з виробництвом певних видів продукції і можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат за даними первинних документів (вимог на відпуск матеріалів, маршрутних листків, нарядів на відрядну оплату праці робітників тощо). До прямих витрат відносяться:
• o прямі витрати на закупівлю туристичних послуг в інших підприємств і свої витрати на створення та надання послуг, що можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат;
• o прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату й інші виплати працівникам, зайнятим формуванням турпродукту та наданням послуг, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат;
• o інші прямі витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.
Загальновиробничі витрати неможливо безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. Це витрати, що пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва, організацією виконання робіт, витрати, що включають оплату праці управлінського персоналу структурних підрозділів підприємства, і відрахування на соціальні заходи, витрати на відрядження, охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища та ін. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
Рис. 2.12. Класифікація витрат за видами діяльності туристичного оператора
До постійних відносять витрати, пов'язані з управлінням процесами формування та реалізації турпродукту, що залишаються незмінними (або майже незмінними) зі зміною обсягів діяльності. Віднесення цих витрат на одиницю турпродукту (послуг) здійснюється шляхом розподілу їх пропорційно до прямих витрат.
До змінних витрат відносять витрати з обслуговування та управління підрозділами формування й реалізації турпродукту, що змінюються прямо пропорційно або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Базою для розподілу цих витрат слугує обсяг діяльності, рідше - прямі витрати підприємства.
Водночас, як свідчить практика роботи підприємств, змінні витрати виступають здебільшого як умовно-змінні. Так, окремі елементи змінних витрат залежно від темпів їх зміни поділяють на пропорційні, прогресивні, регресивні і дегресивні. Прикладом пропорційних є витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (сировина, матеріали, електроенергія на технологічні цілі тощо). Прогресивні змінюються більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Такими витратами є витрати, пов'язані з оплатою понадурочних. Дегресивні витрати змінюються меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Це витрати на технічне обслуговування і ремонт основних засобів. Регресивні витрати зменшуються із збільшенням обсягу виробництва. Такими витратами є витрати на технічне обслуговування обладнання, яке не використовується.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура витрат туристичного підприємства“ на сторінці 2. Приємного читання.
