| Традиційне суспільство. Стійке землеволодіння, аристократія, стійкі традиції. Дуже низька ефективність інвестицій, можливість поліпшення ситуації без значних змін системи. Низький рівень життя та охорони здоров'я | Нерозвинений світ. Економічні і соціальні умови не сприяють розвитку туризму, окрім внутрішнього туризму, що набуває елітного характеру | Велика частина Африки, частина Південної Азії |
| Суспільство в очікуванні змін. Лідери усвідомлюють необхідність змін зовнішнього світу. З'являються нові ідеї. Змінне суспільство Лідери в змозі змінити методи виробництва та економічні механізми в країні. Швидко розвиваються промисловість і сектор послуг. Суспільство, що швидко розвивається, швидкий розвиток індустрії з переважанням розвитку сектора важкої промисловості | Світ, що розвивається, Соціально-економічні умови сприяють зростанню внутрішнього туризму. Іноземний туризм також можливий за рахунок іноземних інвестицій | Південна та Центральна Америка, Середній Схід, Мексика, частина Південної Америки |
| Суспільство масового споживання. Розвинений економічний потенціал; виробництво великої кількості товарів і послуг. Швидке зростання потреб у соціокультурному середовищі | Розвинений світ · Основні центри міжнародного і внутрішнього туризму | Північна Америка, Західна Європа, · Японія, Австралія, Нова Зеландія |
Моделі економічного впливу туризму на сферу економіки з часом дещо ускладнилися і базуються не на теоретичних концепціях і гіпотезах, а на статистичних відомостях. Однак модель П. Ротоу і сьогодні визначають класичною практично всі "авторитети" економіки туризму. Справді, незважаючи на кардинальні зміни у світовому туризмі та економіці, що відбувалися після 1959 р., гіпотеза П. Ротоу не лише не застаріла, а й продовжує підтверджуватися новими статистичними показниками і сучасними тенденціями.
І в наш час основні центри міжнародного туризму розташовані в економічно розвинених країнах, де туризм став одним з символів процвітання "середнього класу" і продуктом масового споживання. У країнах, що розвиваються, як і передбачав П. Ротоу, швидко розвивається внутрішній туризм як засіб мультиплікації доходів у сфері послуг, засіб збільшення зайнятості місцевого населення і розвитку інфраструктури. Іноземний туризм розвивається завдяки іноземним інвестиціям. Економіку туризму можна вивчати за різними аспектами:
• o як сукупність факторів виробництва;
• o як сукупність підгалузей і видів діяльності;
• o як співвідношення попиту і пропозиції.
Спеціальної уваги заслуговує визначення кон'юнктури туристичного ринку як співвідношення попиту і пропозиції, еластичності попиту і пропозиції. Квінтесенцією визначення кон'юнктури є розрахунок попиту за напрямами подорожей залежно від доходів населення.
Економічне обґрунтування туристичних маршрутів передбачає аналіз цієї проблеми в контексті регіональних програм розвитку туризму: рекреаційна характеристика, попереднє економічне обґрунтування, маркетингові дослідження, інвестиційне проектування.
Якщо уявити економіку як сукупність факторів виробництва, то досліджуючи фактор "капітал" слід зосередити увагу на основних і оборотних фондах, нематеріальних активах, з'ясувати їх сутність, класифікацію, оцінити ефективність інвестиційної політики в туризмі. Для цього насамперед слід висвітлити загальні принципи структуризації капітальних вкладень та їх окупності, специфіку інвестиційної політики за умов туристичного ринку, джерела фінансування, управління інвестиціями тощо.
Важливими є питання розрахунку собівартості туристичних послуг і ціноутворення, включаючи класифікацію витрат, облік витрат у системі "директ-костинг", аналіз умов формування прибутку за різних економічних умов і методів ціноутворення, а також економічний аналіз показників.
Існує безліч інших проблем, наприклад, пов'язаних зі створенням туристичних продуктів і наданням послуг, визначенням ціни, за якою вони будуть розподілятися, і розміщенням туристичних фірм.
У макроекономіці туріндустрії можна виокремити чотири основні проблеми: ефективного розподілу обмежених туристичних ресурсів; підтримки стійкої економіки туризму; розвитку економіки туризму; справедливого розподілу туристичного доходу (і виробництва). Усі вони вирішуються за допомогою механізмів туристичного ринку.
У соціалістичній економіці найважливіші рішення в сфері економіки туризму ухвалювала держава без контролю за допомогою механізмів туристичного ринку. Як наслідок держава, а не об'єктивні економічні закони, регулювала і координувала дії туристичних організацій і туристів. Отже, за адміністративно-командної системи управління держава відігравала головну роль, а роль туристичного ринку була другорядною.
Це не означає, що за умов "стихійного" ринку держава не повинна брати участь у вирішенні основних економічних проблем туризму. До процесу регулювання економіки туризму держава долучається завдяки визначеній туристичній політиці, мета якої - усунення вузьких місць і нейтралізація небажаного впливу чинних на туристичному ринку механізмів. Економіка туризму базується на таких основних принципах:
• 1) максимізація ступеня психологічного задоволення туристів;
• 2) максимізація доходів організацій, у тому числі турфірм, які пропонують туристичні продукти і послуги;
• 3) максимізація стимулювання витрат туристів у процесі їхніх подорожей.
Застосування перелічених принципів звичайно дає позитивний результат. Реалізація першого принципу спонукає туристів повернутися в країну, яка добре їх прийняла, і як наслідок, витратити більше грошей на подорож.
За певних обставин дотримання цих принципів може призвести до негативних наслідків. Наприклад, досягнення короткострокової мети максимізації доходу може спричинити створення великої кількості структур для обслуговування туристів, внаслідок чого знизиться рівень їхнього психологічного задоволення. Це може викликати зменшення потоку туристів у дану дестинацію і тим самим зменшення припливу коштів. Підвищена увага до туризму як до основного елемента економічного розвитку країни також може призвести до подібних наслідків.
На туризм як галузь економіки впливає безліч обмежувальних факторів. Для аналізу відносин, які склалися в туризмі, ці обмеження варто класифікувати:
• 1. Обмеження в туристичному попиті: будь-яка організація бізнесу обмежена у своїй виробничій активності, спрямованій на задоволення попиту клієнтів, оскільки цей попит пов'язаний з економічними можливостями туристів щодо купівлі турпродуктів і послуг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні поняття й сутність економіки туризму“ на сторінці 6. Приємного читання.
