Розділ «2. Сутність систем землеробства та їх історичний розвиток»

Система землеробства — історично визначений спосіб установлення співвідношення між заходами і засобами використання земельних, рослинних, arpo кліматичних та інших ресурсів у відповідній географічній зоні. Система землеробства - це сукупність взаємопов'язаних принципів, правил, прийомів, заходів організаційно-економічного, агротехнічного, меліоративного характеру із використанням землі на визначеній території за землевпорядкуванням для виробництва сільськогосподарської продукції, відтворення і поліпшення родючості ґрунту за наявних кліматичних умов. Система землеробства — сукупність систем організації території і здійснення виробничого процесу вирощування рослинної продукції за такими провідними ланками, як сівозміна, система догляду, система захисту рослин, система насінництва та ін. Засобом поєднання різнорідних ланок систем землеробства є агрофітотехнології. Одним із принципів упорядкування систем землеробства за місцевих природних умов є агрокліматична класифікація систем землеробства.

Виникнення і зміни науки про системи землеробства пов'язане з розвитком у суспільстві виробничих сил та виробничих відносин.

В другій половині XVIII ст. перші російські вчені агрономи А.Т. Болотов, І.М. Комов, В.О. Левшин присвятили свої дослідження вивченню систем землеробства. Болотов зокрема писав: "Належне співвідношення між скотарством і хліборобством складає головну увагу в сільському господарстві". Своїм баченням він означив концепцію інтегрованого землеробства, рослинництва і тваринництва.

За основу назв систем землеробства взято переважаючий характер використання землі або спосіб відновлення родючості ґрунту (переліг, пар) та найбільш поширені в посівах культурні рослини. А тому систему землеробства спочатку трактували переважно як спосіб розведення культурних рослин на полях і називали її способом нивоведення, системою рільництва, системою хліборобства тощо.

У примітивних системах землеробства — заліжній, перелоговій, підсічно-вогневій та лісопильній — в обробітку знаходилась частина орнопридатних земель. Ці системи відповідали рівню розвитку виробничих сил того історичного часу.

Розвиток науки про системи землеробства пов'язаний з іменами відомих російських економістів О.П. Людоговського, О.С. Єрмолова, І.О. Стебута та О.І. Скворцова. На їх думку основними органами системи землеробства є співвідношення між земельними угіддями (ріллею та природними луками) і різними групами культур, а також спосіб підтримання родючості ґрунту. їх вчення зайняло належне місце в розвиваючому торговому землеробстві та спеціалізації господарства. Виникло поняття "система господарства", яке мало широкий, перш за все, економічний зміст з включенням виробничого напрямку та систему землеробства. Системи господарства розрізняли по головним видам сільськогосподарської продукції, від якої одержували основний прибуток.

Новий політичний вклад в розвиток основ вчення про системи землеробства було зроблено видатним вченим — агрономом і економістом в кінці XVIII ст. Іваном Михайловичем Комовим.

Вихованець Московської слов'яно-грецько-латинської академії продовжений час в складі експедиції Академії наук вивчав стан сільського господарства європейської частини Росії, а вже скоро знайомився з сільським господарством Англії. Маючи великий фактичний науковий матеріал, професор землеробства І.М. Комов в 1785 році випустив в світ свою капітальну працю "О земледельных орудиях", а в 1788 р. "О земледелии", що стало подією в сільськогосподарській літературі. В цих працях був узагальнений досвід світової агрономічної науки і практики, опираючись на передові природнонаукові та економічні ідеї свого часу, зробив глибокі наукові висновки.

На відміну від А.Т. Болотова, який був схильний до мінеральної теорії живлення рослин, Комов обґрунтував "гумусову" теорію живлення рослин та визначив найважливішим завданням землеробства відновлення і підтримку родючості ґрунту. Ним також був рекомендований перехід від трьохпільної сівозміни парової системи до розробленої семипільної сівозміни більш інтенсивної плодозмінної системи землеробства.

Проте, як і А. Т. Болотов, професор І. М. Комов піддавав критиці недоліки парової системи і обґрунтував нову, більш досконалу систему землеробства — за співвідношенням між хліборобством і скотарством, між зерновими і кормовими культурами, що визначає не лише економічний і агротехнічний бік системи землеробства. Комов поступав правильно, коли від аналізу співвідношення між скотарством і землеробством ішов до агротехнічних заходів і навпаки — від агротехнічних заходів до визначення співвідношення культур в господарстві, їх урожайності і прибутковості господарства, що і сьогодні є найбільш актуальним.

І. М. Комов вже в той час виступав за необхідність перетворення одноманітного польового господарства в багатогалузеве розвинене господарство. Він поставив на наукову основу питання спеціалізації землеробства з врахуванням ґрунтово-кліматичних умов держави. Проте агрономічна наука того часу тільки почала вивчати питання можливості та доцільності вирощування тих або інших сільськогосподарських культур у ґрунтове кліматичних та економічних умовах їх вирощування.

Вчені аграрники Болотов та Комов розглядали систему землеробства не тільки як засіб відновлення і поліпшення родючості ґрунту, а як і засіб одержання прибутку, розрізняючи дві сторони системи землеробства — агрономічну (охорона і поліпшення родючості ґрунту) і економічну (співвідношення між культурами). За цими ознаками системи землеробства слід розглядати як початок вчення про системи сільського господарства.

Як наслідок, в кінці XVIII — початку XIX ст. прогресивні російські вчені-агрономи і практики сільського господарства наполегливо займалися проблемою підвищення урожайності хлібів, яка тоді повністю залежала від рівня розвитку тваринництва ґрунту. В розробку перших наукових методів вирішення цієї проблеми помітний вклад внесли О.Т. Болотов і ЇМ. Комов, а вслід за ними — В.О. Левшин, Д.М. Полторацький та II Самарін. їх цінні досліди з вдосконалення сівозмін і польового травосіяння визначили шляхи усунення недостачі кормів — основи для розвитку тваринництва і удобрення полів гноєм. В.О. Левшина справедливо вважають піонером дослідного травосіяння в Росії і творцем парозернової системи землеробства з чотирьохпільною сівозміною, а Д.М. Полторацького, вперше, застосувавшего плодозмінну сівозміну та І.І. Самаріна — засновником польового травосіяння на великих площах.

Ці та інші факти з історії формування вчення про системи землеробства на теренах Росії переконливо засвідчують пріоритет російської сільськогосподарської науки перед німецькою. Доведено, що сільськогосподарська наука має свою самостійну історію, яка виникла ще в XVIII ст. що першість в створенні основ вчення про системи землеробства виключно належать вітчизняним агрономам-економістам. Класична праця І.М. Комова "О земледелии" вийшла в світ за 21 рік, а відома робота О.Т. Болотова "О разделении полей" — за 37 років до публікації першого тому "Основы рационального сельского хозяйства" Теєра.

Сучасні поняття що до сутності системи ведення сільського господарства зводяться до наукового обґрунтування організаційних, економічних і технологічних принципів побудови та управління сільськогосподарським виробництвом з головним завданням — задоволення потреб суспільства продуктами харчування. Складовою основою системи ведення господарства, безперечно, є система землеробства.

Проте агрономи-економісти першої половини XIX століття не створили та і не могли ще створити чіткого науково послідовного вчення про системи сільського господарства. Систему сільського господарства вони ще змішували з системою землеробства або вважали частиною її — економічною стороною системи землеробства. Під агрономічною стороною системи землеробства розумілось забезпечення родючості ґрунту. В цілому система землеробства ними трактувалась як спосіб розведення культурних рослин на полях заради прибутку.

З розвитком і зміною економічних умов і способів виробництва суспільство і час поставили перед вченими питання спеціалізації та географічного розміщення галузей сільського господарства.

Вагомий внесок в зв'язку з новими вимогами часу зробили агрономи О.В. Советов, і О.М. Енгельгард, професори О.П. Людоговський, І.О. Стебут, О.С. Ермолов та О.І.. Скворцов.

Основний внесок в цю важливу справу належить видному вченому професору Петровської академії І.О. Стебуту. У своїх лекціях про основи польових культур і заходах їх покращення він вперше ставив і вирішував ряд злободневних і ключових питань. Серед них були наступними: з яких елементів і складових частин складається система сільського господарства; які головні системи сільського господарства в державі; яка залежність системи сільського господарства від економічних і ґрунтово-кліматичних умов місцевості; який взаємозв'язок між різними елементами системи сільського господарства?