Розділ «Система удобрення»

Гній, як основний вид органічних добрив, найбільший ефект дає продовж 3-4 років, тому в польових сівозмінах його вносять 2-4 рази за ротацію під високопродуктивні просапні культури — буряки цукрові, кукурудзу, картоплю, коноплі або їх попередник — пшеницю озиму в ланці з чорними і зайнятими парами. Норми застосування гною в кожному полі повинна бути не менше 25-30 т/га. Органічні добрива найефективніше вносити під обробіток ґрунту плугами.

Повне мінеральне добриво на неугноєних полях діє, як правило, сильніше, ніж на угноєних. Тому гній у сівозмінах можна вносити під одні, мінеральні добрива — під інші культури, поєднуючи їх застосування в сівозміні загалом. Для одержання найвищих урожаїв основних культур, що вирощують за інтенсивними технологіями, їх треба забезпечити обома видами добрив і в цьому разі змішувати їх не слід.

За інтенсивних технологій вирощування цих культур передбачено внесення добрив у декілька строків згідно з біологічними потребами рослин: фосфорно-калійних переважно в основне допосівне удобрення й часткове застосування в основне удобрення азотних (під буряки цукрові, кукурудзу та інші ярі культури), а також внесення невеликими дозами (М10-15Р10-15К10-15 або Р10-15) у припосівне удобрення та дво-, триразове застосування азоту в підживлення (на озимих зернових культурах).

На опідзолених ґрунтах, а також на вилугуваних та чорноземах опідзолених у сівозмінах з широким набором культур, що потребують нейтральної реакції, вапно вносять під попередники або передпопередники культур, які найкраще реагують на вапнування. Для високобуферних чорноземів і сірих лісових ґрунтів, які містять понад 3% гумусу, дозу СаС03 встановлюють за гідролітичною кислотністю.

Постійне застосування доз мінеральних добрив підсилює процес підкислення ґрунтів, тому до рекомендованих доз внесення вапна необхідно робити поправки на нейтралізацію фізіологічної кислотності. Для нейтралізації центнера мінеральних добрив потрібна така кількість карбонату кальцію: хлористого амонію — 1,4 ц; сульфату амонію — 1,2; аміачної селітри — 0,75; карбаміду — 0,8; аміачної води — 0,4; аміаку безводного — 1,5 ц.

Гіпсування ефективне в районах з достатньою кількістю опадів (понад 400 мм на рік) на ґрунтах содового типу засолення. Гіпс краще вносити у парове поле або після посівів просапних культур, де були часті розпушування, що сприяє контакту меліоранта з ґрунтом.

Ефективність хімічної меліорації значно підвищується при поєднанні її з внесенням на солонцях 30 т/га гною.

Оптимальні рівні живлення для розвитку сільськогосподарських культур за вмістом рухомого фосфору та обмінного калію на лісових ґрунтах та чорноземах опідзолених становлять відповідно 11-16 і 16-19 мг і на засолених ґрунтах — 3 та 5 мг на 100 г ґрунту. Залежно від типу ґрунту і його гранулометричного складу можна підвищити вміст рухомого фосфору та обмінного калію на 1 мг у 100 г ґрунту при внесенні 60-120 кг/га діючої речовини фосфорних і 80-100 кг/га калійних добрив на фоні до 40 т/га гною. Для підвищення загального гумусу на 0,1% слід вносити не менше 4-5 т/га сівозмінної площі підстилкового гною.

При плануванні основного внесення добрив необхідно виходити з погодних умов, які складаються. Після посушливої другої половини літа і помірно вологої осені слід очікувати меншого виносу поживних речовин із ґрунту, що дозволяє проводити розрахунок потреби фосфорних та калійних добрив у помірних нормах. За різко виражених посушливих умов виходять з того, що частина поживних речовин ґрунту та добрив залишалась невикористаною і є перехідним фондом для врожаю наступного року. Це дозволяє зменшити розрахункову норму добрив приблизно на 20%. При одержанні високих врожаїв або перезволожені в цей період треба очікувати зменшення кількості засвоєних поживних речовин, і тому розрахункову норму фосфорних та калійних добрив можна підвищити на 10-15%.

За кількістю опадів в осінньо-зимовий період (серпень-березень) визначають розміри ранньовесняних підживлень озимих азотними добривами. При сумі опадів за вказаний період до 170 мм (50-60% багаторічної норми) підживлення неефективні, 240 мм (80% норми) — доцільні невисокі дози азоту, 280-320 мм — потреба в азотних добривах зростає і вони високоефективні.

Застосування підстилкового гною безпосередньо під озимі та ярі зернові, зернобобові, круп'яні культури у ланці сівозміни менш ефективне, ніж внесення його під просапні попередники цих культур.

В умовах центрального і східного Лісостепу при вирощуванні пшениці озимої загальна доза азоту не повинна перевищувати К90-120 незалежно від попередника і типу ґрунту. Найбільш економічно обґрунтованою для застосування під пшеницю озиму є доза фосфорних добрив 40-60 кг/га з можливим збільшенням її до 90 кг/га Р205 при можливості отримання врожаїв зерна 60-70 ц/га. Застосування калійних добрив у дозі понад 60 кг/га діючої речовини під пшеницю озиму після основних попередників економічно і екологічно недоцільне при середньому забезпеченні ґрунту калієм.

Азотні добрива потрібно вносити диференційовано, в основному в період весняно-літньої вегетації. Якщо в орному шарі міститься менше як 30 кг/га мінерального азоту (таке спостерігається на бідних ґрунтах після непарових попередників, які звільняють поле менш, ніж за 25 днів до сівби), частину азотних добрив (не більше 30 кг/га) треба вносити до сівби озимих.

Перше підживлення азотними добривами виконують під час весняного лущіння з метою забезпечення пшениці озимої азотом при переході рослин на третій етап органогенезу, коли диференціюється конус росту та закладаються основні параметри колосу. Норму азотних добрив розраховують як різницю нормативної витрати азоту та валових запасів мінеральних форм його в шарі ґрунту 0-40 см на період осіннього припинення або весняного відновлення вегетації. Якщо норма першого підживлення перевищує 60 кг/га, то її ділять на дві частини і підживлюють у кінці другого (весняне відновлення вегетації) та на четвертому етапі органогенезу (перед виходом у трубку).

На надмірно розкушених посівах з великою кількістю стебел (понад 1200 штук на 1 м 2) підживлення азотними добривами переносять на більш пізні строки.

На полях після кращих попередників, де висіяні цінні та сильні сорти пшениці озимої, потрібне ще одне підживлення азотними добривами. Його виконують у середині сьомого (колос у піхві листка набух, але ще не з'явився) до кінця дев'ятого (цвітіння пшениці) етапу органогенезу. Норма азоту в цей період становить близько 50 кг/га.

За ранньої весни підживлення краще виконувати пізніше, щоб не стимулювати наростання вегетативної маси, і навпаки, у роки з пізньою весною — у ранішні строки. Найефективніше рослини пшениці озимої використовують азот добрив, внесених на III, IV та VIII етапах органогенезу, особливо за сприятливих умов зволоження і на посівах, оброблених пестицидами та ретардантами. За узагальненими даними, у перше підживлення найкраще використовувати 30% норми азоту, у друге — 50, у трете — 20%.

Оптимальні за густотою посіву (500-550 рослин на 1 м2 і 1,0-1,5 синхроннорозвинених з осені пагонів для сортів Поліська 70, Іллічівська, Миронівська ювілейна, Киянка; 350-400 рослин на 1 м2, два пагони для Миронівської 808) рослини пшениці озимої після добрих попередників і на родючих ґрунтах не потребують ранньовесняного підживлення азотом. За кількості рослин 250-350 на 1 м2 посіву для сортів типу Миронівської 808 і 380-450 для сортів, у яких коефіцієнт кущіння менший, слід підживлювати азотом у дозі 20-30 кг/га. Сорти інтенсивного типу нового покоління (Поліська 90, Мирлебен, Миронівська 61, Скіф'янка, Спартанка та ін.) обов'язково слід підживлювати, як тільки вони вийшли із зими у фазі 2-3 листків, або коли вони мають менше як 1000 стебел на 1 м2 площі посіву. За нормального або надлишкового кущіння перше підживлення треба починати на V—VI етапах органогенезу.

За умов недостатнього зволоження потрібне внесення азоту щодо етапів органогенезу пшениці озимої не має практично ніякої переваги перед одноразовим його застосуванням перед сівбою або внесенням перед сівбою у поєднанні з ранньовесняним підживленням. В умовах різкої нестачі вологи навесні, у період кущіння — виходу у трубку, що часто спостерігається у східній частині та центральному Лісостепу, підживлення азотом на ІУ-У і VIII етапах органогенезу не має позитивного впливу на продуктивність рослин. За цих умов доцільне одноразове внесення азотних добрив восени до сівби або до сівби і в підживленні навесні по мерзлоталому ґрунту чи в прикореневому живленні. Проте слід зазначити, що чим гірший попередник, тим вища ефективність роздрібненого внесення азотних добрив під пшеницю озиму.