Розділ «Обробіток ґрунту під озимі культури»

Завдання системи обробітку ґрунту під озимі культури полягає у створенні оптимального поєднання в посівному шарі ґрунту води, тепла, поживних речовин, сприятливого фітосанітарного стану та повного виключення або послаблення негативного впливу факторів навколишнього природного середовища в період осіннього розвитку, перезимівлі та наступного весняно-літнього періоду їх вегетації.

До парозаймаючих культур належать: однорічні бобові трави, бобово-злакові сумішки озимих і ярих культур, конюшина однорічного використання на один укіс, озимі культури на зелену масу, а також просапні — кукурудза на зелений корм, рання картопля та ін.

Після збирання непросапних парозаймаючих культур (за винятком озимих) у ґрунті, особливо у верхньому шарі, залишається мало вологи. Запізнення з виконанням обробітку ґрунту після збирання призводить до додаткових втрат води, в основному із верхніх шарів. Тому ґрунт потрібно обробляти негайно після збирання парозаймаючої культури.

При визначенні системи заходів основного обробітку ґрунту після збирання парозаймаючих культур необхідно враховувати строки їх збирання, гранулометричний склад і вологість верхнього шару ґрунту, тип і ступінь забур'яненості. Чим раніше збирають парозаймаючу культуру, чим вологіший ґрунт і чим сильніше він засмічений багаторічними бур'янами, тим глибшим має бути основний обробіток. Після непросапних парозаймаючих культур при наявності багаторічних бур'янів і достатньому зволоженні орного шару відразу чи після скошування ґрунт обробляють дисковими лущильниками, а через 8-10 днів орють на глибину 18-22 см плугом з передплужниками в агрегаті з боронами або кільчасто-шпоровими котками. Випадання опадів після оранки зумовлює боронування, особливо на важкосуглинкових ґрунтах, щоб запобігти утворенню ґрунтової кірки. У посушливі роки, замість оранки виконують поверхневий обробіток на глибину 8-12 см, що зменшує втрати вологи і забезпечує краще подрібнення ґрунту. Оскільки за мілкого безполицевого обробітку раніше і більше відростає погонів коренепаросткових бур'янів, то ґрунт слід обробляти через кожні 8-10 днів. На час сівби озимих посівний шар повинен бути дрібногрудочкуватим, ущільненим. Перед сівбою ґрунт культивують на глибину висіву насіння з одночасним коткуванням.

Важливим є створення оптимальної щільності будови орного шару, яка на звичайних чорноземах і каштанових солонцюватих ґрунтах має становити 1,15-1,30 г/см3, на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових ґрунтах — відповідно 1,20-1,35 і 1,10-1,3 г/см3. Якщо щільність будови ґрунту вища за оптимальну, це негативно впливає не його поживний режим, на ріст кореневої системи. У надто розпушеному ґрунті, особливо в посушливі роки, до висівного насіння озимих не надходить необхідна кількість вологи, а при осінньому осіданні посівного шару за цих умов вузол кущіння рослин залишається біля самої поверхні і взимку озимі швидко вимерзають.

Для створення оптимальної щільності будови орного шару оранку слід виконувати не пізніше як за 20-30 днів до сівби озимих культур, щоб під впливом наступних обробітків і природного осідання оброблений шар встиг ущільнитись. Якщо період між збиранням парозаймаючих культур і сівбою озимих нетривалий, замість оранки виконують поверхневий обробіток ґрунту. Він доцільний також у посушливих районах Степу та Лісостепу, де період між обробітком і сівбою озимих характеризується недостатнім зволоженням ґрунту.

За поверхневого обробітку вологість посівного шару ґрунту на 2,53,5% вища, ніж після оранки або глибокого плоскорізного обробітку.

Після просапних парозаймаючих культур, що вимагають глибокого основного обробітку, та за умов недостатнього зволоження ґрунту ефективним є поверхневий обробіток під озимі культури.

На полях, сильно засмічених коренепаростковими бур'янами, а також на схильних до запливання перезволожених ґрунтах після збирання просапних парозаймаючих культур ефективніша рання оранка плугами з передплужниками в агрегаті з дисковими боронами і котками в посушливі роки або з боронами — у роки з нормальним і надмірним зволоженням.

Технологічні вимоги до підготовки ґрунту під озимі передбачають доведення його до стану, придатного для сівби безпосередньо після основного обробітку. За обробітку поля через 1-2 дні після оранки неможливо досягнути потрібної якості посівного шару. У зв'язку з цим слідом за оранкою поле обробляють з мінімальним інтервалом агрегатами типу РВК-3, а за їх відсутності — культиваторами КПС-4 в агрегаті з кільчасто-зубчастими котками. Для безполицевого обробітку найбільш доцільно агрегатування важких дискових борін, протиерозійних або плоскорізних культиваторів з голчастими боронами і кільчасто-шпоровими котками чи використання комбінованих агрегатів типу АКП-2,5.

Виконання рекомендованих заходів основного обробітку під озимі, в тому числі й поверхневого, у посушливих районах не є гарантією одержання дружних сходів. Необхідно не допустити наступними обробітками пересушування верхнього шару ґрунту на період сівби озимих. За таких умов культивацію слід поєднувати з коткуванням. Для передпосівного обробітку замість культиваторів КПС-4, які погано регулюються щодо глибини, доцільно використовувати культиватори УСМК-5,4, комбіновані агрегати типу РВК-3, лапчасті борони або зчіпки послідовно з'єднаних зубових борін. Необхідність передпосівного обробітку культиваторами часто зумовлюється не агротехнічними вимогами, а низькою якістю та несвоєчасністю основного обробітку, коли поле заростає бур'янами, і застосування борін неефективне.

Крім широкого застосовування у передпосівному обробітку культиваторів і борін можна використовувати голчасті борони БИГ-3 в агрегаті з зубовими боронами або котками. При підготовці розпушених ґрунтів під озимі голчасті диски встановлюють для роботи в пасивному режимі. Особливо доцільна заміна культивації боронуванням на ґрунтах легкого гранулометричного складу, де надмірно глибоке загортання насіння є найбільш частим технологічним порушенням.

Регулювання глибини сівби, температури і вологості посівного шару ґрунту досягають допосівним та післяпосівним коткуванням. Ущільнення верхнього шару помітно зменшує розмах вертикальної вібрації сошників сівалок, дає можливість оптимізувати глибину та рівномірність загортання насіння у вертикальному профілі і цим сприяє формуванню більш рівномірного стеблистою зернових колосових культур. Коткування дещо нівелює помилки і порушення в передпосівному обробітку, які часто зумовлені конструктивними недоліками культиваторів.

Установлено, що середній приріст зерна озимих і ярих колосових становить, завдяки коткуванню, 3-6 ц/га, причому передпосівне коткування ефективніше від післяпосівного.

Поширеним заходом догляду за посівами озимих є до- і післясходове боронування. Проте багаторічні досліди свідчать, що цей захід не завжди доцільний. Ранньовесняний обробіток зубовими і голчастими боронами хоч і знижує забур'яненість, проте не сприяє підвищенню врожаю у зв'язку із зрідженням посівів і ущільненням ґрунту тракторами.

Сидеральні пари застосовують для поліпшення родючості піщаних ґрунтів, особливо в господарствах, які відчувають гостру нестачу органічних добрив. До парозаймаючих сидеральних культур належать люпин, буркун, серадела, ріпак, гірчиця та інші, зелену масу яких приорюють за 15-20 днів до оптимальних строків сівби озимих. При використанні безалкалоїдного люпину надземну масу його збирають на корм, а післяжнивно-кореневі рештки загортають у ґрунт, як і після звичайної парозаймаючої культури. За наявності великої маси післяжнивних решток або використанні всієї зеленої маси на добриво плуг погано їх загортає, тому перед приорюванням зелену масу скошують або прикотковують, а перед кожним корпусом плуга встановлюють дисковий ніж. Після оранки ґрунт коткують. Коли період від приорювання зеленої маси до сівби озимих тривалий, то перед сівбою ґрунт обробляють дисковими знаряддями на 5-7 см, а не культиваторами, щоб не вивернути нерозкладену масу сидерату на поверхню, і одночасно коткують. Після цього сіють озимі культури.