Розділ «Система сівозмін»

Отримання урожаю — головний результат сільськогосподарського виробництва, і кількість його визначається дією факторів навколишнього середовища та продуктивними можливостями культури. Чим повніше фактори середовища задовольняють біологічні вимоги культур, тим краще проявляються генетичні можливості продуктивності рослин.

Спільна дія таких факторів, як умови зволоження, поживний режим, особливості агрофізичних характеристик, дія біологічних процесів у ґрунті після кожного з попередників з впливом метеорологічних умов вегетації у кінцевому підсумку й обумовлює рівень продуктивності вирощуваних сільськогосподарських культур у ґрунтово-кліматичній зоні.

Землеробство в Степу спеціалізоване на вирощуванні зерна. Основними польовими культурами є пшениця озима, кукурудза, ячмінь, з технічних культур — соняшник. Тому зона Степу є одним з найважливіших районів виробництва продовольчого і фуражного зерна та насіння соняшнику.

В Степу добре розвинене молочно-м'ясне тваринництво, а в південних його районах — вівчарство. Більшість господарств багатогалузеві — зерно-олійно-тваринницькі. Навколо великих міст і промислових центрів господарства спеціалізуються на виробництві молока та овочів.

Враховуючи біологічні особливості провідних культур, доцільна така їхня частина в сівозміні за умов забезпечення кращих попередників: пшениці озимої — у північних районах Степу до 40-50%, у центральних та південних — 30%. Можливе розширення посівів пшениці озимої за умов збільшення у складі попередників частки чистих та зайнятих парів.

Склад попередників для кукурудзи за впливом на її продуктивність не має такого важливого значення, як для пшениці. Тому у всіх районах Степу частка кукурудзи може зростати до 40-50%, а у спеціалізованих сівозмінах — і до 75-80%.

У структурі посівних площ ячмінь не повинен перевищувати 1015 %, оскільки збільшення площі, зайнятої цією культурою, як правило, призводить до зменшення виходу зерна з 1 га.

Чорний пар у структурі посівних площ північних районів зони складає не менше як 5%, у центральних — 5-10%, у південних — 10-20%.

У господарствах зерно-олійно-тваринницького напряму в сівозмінах під зернові відводять 55-60%, технічні — 10-20%, кормові — 20-25% площі з наступним чергуванням:

У північній частині

I. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — пшениця озима; 3- буряки цукрові; 4 — ярі; 5 — кукурудза на силос; 6 — пшениця озима; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох, кукурудза на силос; 9 — пшениця озима; 10 — соняшник.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — пшениця озима; 3- буряки цукрові, кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на силос; 5 — пшениця озима, ячмінь; 6 — зернобобові однорічні трави на зелений корм; 7 — пшениця озима; 8 — соняшник, кукурудза на зерно.

У південній частині

I. 1 — чорний пар; 2 — пшениця озима; 3 — кукурудза на зерно; 4

— ячмінь + люцерна; 5 — люцерна; 6 — пшениця озима; 7 — кукурудза на силос; 8 — пшениця озима; 9 — соняшник.

II. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — пшениця озима; 3 — кукурудза на зерно і силос; 4 — ячмінь + 1/2 люцерни; 5 — люцерна, зернобобові; 6 — пшениця озима; 7 — соняшник.

Для господарств, що спеціалізуються на виробництві свинини і продукції птахівництва, орієнтовними схемами чергування культур у польових сівозмінах можуть бути.

У північній частині Степу

I. 1 — чорний і зайнятий пар; 2 — пшениця озима; 3- буряки цукрові; 4-ячмінь + багаторічні трави; 5 — багаторічні трави на один укіс; 6