Розділ «2. Сутність систем землеробства та їх історичний розвиток»

З застосуванням добрив багатопільні-трав'яні сівозміни переходили в більш інтенсивні унаслідок скорочення трав'яного періоду і збільшення площі посівів зернових культур. На цьому вигінна система цілком узгоджується з поліпшеною зерновою, яка виникла з парової зернової.

У нашій країні вигінна система землеробства не мала поширення в чистому вигляді, але окремі елементи, як багатопільно-трав'яні та ґрунтозахисні сівозміни, застосовували в поєднанні з сівозмінами інших систем.

Таким чином, парова і вигінна системи землеробства за інтенсивністю значно ефективніші примітивних форм. Більшу частину придатних для обробітку земель у них займала рілля, проте значні площі були і під чистими парами. У посівах переважали зернові культури або багаторічні трави, високопродуктивних кормових і технічних культур не було або вони займали незначні площі. Родючість ґрунту визначалась природними факторами, які певною мірою спрямовувались людиною (обробіток парів, сівба трав), і менше — засобами виробництва, які постачала промисловість.

За перехідних системах землеробства — поліпшеній зерновій, сидеральній, плодозмінній і травопільній — використовують усі орні землі, у сівозмінах переважають зернові з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром.

Поліпшені зернові системи землеробства — виникли в результаті удосконалення парової і багатопільно-трав'яної систем землеробства. Сівозміни поліпшених зернових систем землеробства являють собою зернове трипілля, доповнене полем багаторічних трав. Таке наприклад: 1-е поле — пар; 2 — озимі з підсіванням конюшини; 3 — конюшина; 4 — ярі зернові. Або ж існувала восьмипільна — 1-е поле пар; 2 — озимі з підсіванням тимофіївки і конюшини; 3,4 — конюшина з тимофіївкою; 5 — льон; 6 — пар; 7 — озимі; 8 — ярі зернові.

В Росії заміна парової системи землеробства відбувалась в районах, де розвивалось молочне скотарство або впроваджувалися посіви технічних культур, переважно в поміщицьких господарствах. Тут виникли різноманітні форми інтенсивного землеробства із застосуванням польового травосіяння.

У зерно трав'яних сівозмінах зернові культури займали від половини до 2/3 ріллі, 15-25% її відводили під чисті пари і 20-30% — під багаторічні трави. Просапних і зернобобових культур не було або вони займали незначні площі.

Родючість ґрунту підтримували вирощуванням багаторічних трав, паровим обробітком і застосуванням добрив, переважно гною.

Подальший розвиток цієї системи землеробства тривав шляхом зменшення площі чистих парів і заміни зайнятими, а також запровадженням в сівозміни просапних культур і переходу до плодозмінної системи.

Широкого розповсюдження набуло паропросапне п'ятипілля, де по пару висівали дві зернові культури, причому в Сибіру і Казахстані — ярі, на півдні України — озимі, на південному сході — озимі і ярі, а потім просапні і ярі.

У паропросапних сівозмінах під зернові культури відводили від 50 до 70% ріллі, під просапні, зернобобові і круп'яні — 15-20, чисті пари — 15-25%. Підтримання і поліпшення родючості ґрунтів здійснювалось інтенсивним обробітком парових і просапних полів, внесенням добрив, заходами щодо збереження і нагромадження вологи. Головну роль у боротьбі з бур'янами тут відігравали парові і просапні поля.

Поліпшені зернові сівозміни з багаторічними травами слугували прообразом польових травопільних сівозмін. Тому травопільна система землеробства, запроваджена акад. В.Р. Вільямсом, також належить до перехідних.

Сидеральна система землеробства — це варіант подальшого удосконалення поліпшеної зернової системи, в якому чистий пар замінювали сидеральним. З метою відновлення родючості ґрунту вирощені на сидерат рослини повністю приорюють. Спочатку в нашій країні для цього використовували озиме жито і гірчицю, пізніше, як більш ефективні, — сераделу, люпин та інші бобові рослини. Цю систему землеробства застосовували в районах з великою кількістю опадів і з малородючими ґрунтами. Зараз її використовують в ряді районів нечорноземної зони і в Прибалтійських країнах.

З виведенням безалкалоїдного кормового люпину його почали використовувати як кормову рослину. На зелене добриво стали висівати люпин або іншу культуру після поживно чи післяукісно, тобто після збирання основної культури. Разом з тим сидеральна система у переважній більшості районів втратила свою самостійність, оскільки за довільної системи можна вирощувати проміжні посіви, у т.ч. і на зелене добриво.

У країнах Західної Європи внаслідок бурхливого розвитку промисловості, зростання чисельності міського населення, а, отже, і зростання попиту на продукти тваринництва, перехід від заліжної і парової зернової систем землеробства до більш інтенсивних систем здійснювався значно швидше ніж в Росії. Найбільше місце отримала плодозмінна або плодоперемінна система землеробства.

Початок цій системі було покладено в Бельгії та Голландії (с сучасному географічному вимірі) в XVI і XVII ст. Вона швидко поширювалась до Англії та Франції і дещо пізніше до Німеччини (XIX ст.).

Основними ознаками плодозмінної системи землеробства вважалися: розорювання природних кормових угідь і перетворення їх у ріллю, за винятком частини високопродуктивних луків; вирощування кормових, найбільш продуктивних культур на полях; ліквідація чистих парів і заміна їх бобовими травами, чергування зернових культур з бобовими і просапними.

Перехід до цієї системи землеробства означав, що чисте зернове господарство поступилося своїм місцем господарству з розвиненим тваринництвом і посівами просапних технічних культур (цукрові буряки, соняшника та інших культур (картопля, кукурудза та ін.)). Розвиток тваринництва спонукав розширити посівні площі під багаторічними бобовими травами та бобовими і кормовими коренеплодами.

В багатьох районах Англії була впроваджена відома норфольська сівозміна з наступним чергуванням культур: 1 — конюшина; 2 — озима пшениця; 3 — кормові коренеплоди; 4 — ячмінь з підсіванням конюшини. У цій сівозміні відобразилось найбільш типове для плодозмінної системи землеробства співвідношення площ посіву груп сільськогосподарських культур: зернові — 50%, просапні — 25% і бобові — 25%. Обов'язкове дотримування порядку чергування культур в сівозміні забезпечило захист посівів від пошкодження багатьма шкідниками і ураження хворобами, створювались добрі умови для очищення ґрунту від насіння бур'янів та рівномірне використання із нього поживних речовин.

Включення в сівозміну конюшини, люцерни та однорічних бобових трав сприяло помітному поповненню ґрунту запасами зв'язного азоту і гумусу, а вирощування просапних культур стало фактором покращення фізичних властивостей верхнього шару ґрунту і дозволило краще очищати його від насіння бур'янів без чистого пару.