Розділ «Система удобрення»

Гній у сівозмінах Степу необхідно вносити на полях чорного та зайнятого пару, під кукурудзу на силос, яка є попередником озимої пшениці, а в бурякосійних районах — і під буряки цукрові. Розміщують його так, щоб поживні речовини використовували три-пять культур із розрахунку на 1 га сівозмінної площі 8-10 т.

За реакцією на внесення мінеральних добрив у оптимальних співвідношеннях і нормах основні польові культури розміщують у такій послідовності: пшениця озима, ячмінь, овес, просо (прирости врожаю — 7-12 ц/га), кукурудза (6-8 ц/га), горох (2-4 ц/га). Достатньою кількістю мінеральних добрив для допосівного внесення повинні бути забезпечені соняшник і цукрові буряки.

Найвищі урожаї пшениці озимої одержують за сумісного застосування в сівозміні органічних і мінеральних добрив. Гній в умовах недостатнього зволоження вносять переважно в полі та зайнятого пару, під просапні (кукурудза на силос), де пшениця озима використовує його післядію. Оптимальна норма гною під пшеницю озиму по чорних і зайнятих парах становить 30-35 т/га. За розміщення озимої пшениці після кукурудзи на силос гній краще вносити під попередник в нормі 3540 т/га. Приріст урожаю зерна пшениці при цьому дещо знижується, проте врожай силосної маси кукурудзи зростає. При збільшенні норми гною від 20 до 40 т/га абсолютні прирости врожаю зростають, а відносні (на 1 т гною) — зменшуються. Через обмежене виробництво органічних добрив під пшеницю озиму гній в нормі понад 40 т/га вносити недоцільно.

Перехід на інтенсивну технологію вирощування озимої пшениці потребує прогресивних способів застосування мінеральних добрив. Так, локальне внесення фосфорно-калійних або рідких комплексних добрив (РКД) на глибину 10-12 см у допосівний період і азотних навесні дає можливість забезпечити рослини елементами живлення продовж усього періоду вегетації при меншій їх втраті порівняно з розкидним способом.

Локальне внесення добрив доцільно поєднувати із стартовим внесенням добрив у рядки під час сівби у розрахунку по 20 кг/га Р205. Для стартового удобрення доцільно використовувати комплексні добрива.

Як правило, азотні добрива за інтенсивної технології вирощування пшениці озимої у допосівний період не вносять, оскільки надмірне азотне живлення призводить до переростання рослин, неякісного їх загартовування та незадовільної перезимівлі. Саме тому основну кількість азотних добрив тут вносять під час підживлення посівів навесні.

Встановлено, що внесення 60 кг/га азоту у два строки — навесні по таломерзлому ґрунту й у фазу виходу в трубку забезпечує додатковий приріст врожаю зерна до 4 ц/га порівняно з разовим внесенням азоту в допосівний період у дозі 120 кг/га. Так, для забезпечення врожаю зерна пшениці озимої 50-60 ц/га і за середнього забезпечення ґрунту фосфором потрібно внести 70-90 кг/га Р205.

Дозу фосфорних та калійних добрив коригують залежно від вмісту рухомих їх форм у ґрунті. Ці добрива краще вносити під основний обробіток ґрунту. Ефективним є застосування рядкового способу внесення добрив у нормі 10-20 кг/га Р205. На чорноземах звичайних норма внесення калійних добрив становить 40-60 кг/га К20. На південних чорноземах і каштанових ґрунтах калійні добрива застосовувати недоцільно.

За вмістом в орному шарі понад 25 мг мінерального азоту на 1 кг ґрунту вносити азотні добрива перед сівбою пшениці озимої не варто. При менших запасів необхідно застосовувати під допосівну культивацію в районах достатнього зволоження 20-30%, а недостатнього — до 50% загальної розрахункової дози азотних добрив.

Під пшеницю озиму на чорноземах звичайних середньо - і малогумусних північного Степу після чорного пару вносять 30-60Р60К30, після зайнятого — К60-90Р60-90К30, після зернобобових — К60Р60-90К30. На чорноземах південних, темно-каштанових і каштанових солонцюватих ґрунтах південного Степу після чорного пару — К60Р45-60, після зайнятого пару вносять К90Р45-60.

Внесення під кукурудзу 20 т/га гною підвищує врожайність зерна на 2,5-5 ц/га. Враховуючи, що кукурудза досить ефективно використовує добрива, внесені під попередні культури сівозміни, її можна вирощувати після озимої пшениці, розміщеної після угноєного пару. Під кукурудзу доцільно застосовувати сирий пташиний послід нормою 7,5-10 т/га, який за ефективністю в цій зоні прирівнюється до 20 т/га напівперепрілого гною.

Позитивна дія гною істотно зростає в напрямку з півдня на північ зони. Збільшення нормі гною до 60 т/га при дефіциті продуктивної вологи в ґрунті не сприяє зростанню врожаю порівняно з внесенням 40 т/га.

У несприятливі за зволоженням роки внесення мінеральних добрив під оранку ефективніше, ніж застосування під весняну культивацію. За достатньої кількості вологи ефективність добрив зростає незалежно від строків їх внесення. Найбільш доцільно вносити їх навесні локальним способом.

Перенесення всієї норми добрив або її частини із основного в підживлення, як правило, не сприяє подальшому зростанню врожаю кукурудзи. Однак, враховуючи той факт, що добрива надходять продовж року нерівномірно і в обмеженій кількості, не слід зовсім відмовлятися від вегетаційних підживлень. Вони доцільні на полях, де восени та в допосівний період було недостатньо внесено добрив. Для підживлення кукурудзи у фазу 5-6 листків застосовують переважно азотні або азотно-фосфорні добрива у 20-30 кг/га діючої речовини. У сприятливі за зволоженням роки цей захід забезпечує навіть вищий приріст урожаю, ніж внесення всієї рекомендованої норми мінеральних добрив у допосівний період.

Позитивно на врожай кукурудзи впливають мінеральні добрива, внесені у невеликих дозах під час сівби. Для цього доцільно використовувати складні мінеральні добрива в дозах за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією орієнтовні норми мінеральних добрив становлять: у північному та північно-західному Степу — ІЧ60-90Р60-90К40-60; У центральному та східному — N60^60-90^0; у південному та південно-східному Степу і Криму — К60-90Р60К40.

Під ячмінь слід вносити повне мінеральне добриво у помірних нормах з перевагою азоту і фосфору над калієм (М60Р60К30). Дуже важливо забезпечити ячмінь фосфором на початку вегетації внесенням під час сівби в рядки Р10-20, що сприяє інтенсивному розвиткові кореневої системи і поліпшує використання рослинами поживних речовин.

У різних ґрунтово-кліматичних умовах ячмінь неоднаково реагує на строки і способи внесення мінеральних добрив. Тому у північних, центральних та східних районах Степу перевагу віддають весняному строку внесення, у тому числі і локальним способом. У більш посушливих районах ефективність обох строків внесення добрив однакова або переважає осіннє застосування. Під ячмінь, що вирощують за інтенсивною технологією, норми мінеральних добрив становлять: у північній, південно-західній, центральній та східній частинах Степу — К45-60Р40-50К30, південних і південно-західних частинах зони та в Криму — К40-50Р40-50К20.

На відміну від озимих культур визначальним фактором у збільшенні білковості зерна ячменю при роздрібненому внесенні азоту є оптимальне забезпечення рослин цим елементом на початку вегетації та дотримання відповідного співвідношення між передпосівною дозою і дозою, що використовують для підживлення. За співвідношенні між ними 1:1 досягають найбільш оптимального зв'язку між азотним і вуглеводним обмінами на перших етапах органогенезу. У цьому випадку забезпечується як висока зернова продуктивність, так і збільшення вмісту білка у зерні. Одночасно підвищується стійкість рослин до вилягання.