Розділ «2. Сутність систем землеробства та їх історичний розвиток»

До цього способу освоєння нових земель люді прийшли в результаті спостережень за природною рослинністю, що з'являється на ділянках, звільнених після лісових пожеж. На цих ділянках землі буйно розвивалася природна трав'яна рослинність.

Унаслідок спалювання лісу ґрунт збагачувався на елементи мінерального живлення за рахунок попелу. Разом з тим попіл сприяв нейтралізації кислої реакції цих ґрунтів. Азотове живлення наступних культур формувалось при цьому за рахунок розкладання лісової підстилки, решток трав'яної рослинності, а також життєдіяльності азот фіксуючих мікроорганізмів.

Продовж 2-3 років на цих ділянках після спалювання лісової рослинності отримували непогані врожаї з наступним різним зниженням в зв'язку з примітивними заходами вирощування. Для наступного продовження використання освоєних із-під лісу ділянок землі, у ряді випадків залишали площі на рік-два без посіву і вносили мізерній кількості гною, яку дозволяло слаборозвинене тваринництво.

Лісопильна система землеробства прийшла на зміну підсічно-вогневі. Причин до її виникнення було декілька. По-перше, в цей час уже з'явилась приватна власність на землю, що обмежувала територіальне переміщення селян; по-друге, збільшилась потреба зерна, а наявних площ для його виробництва уже в достатній кількості не вистачало; по-третє, зросла потреба в лісоматеріалів і нарешті, зросли пошуки можливостей для зростання врожаїв.

Для поліпшення властивостей ґрунту за цієї системи землеробства намагалися більшою мірою використовувати гній, а кращі лісоматеріали не спалювали як раніше, а використовували для господарських потреб.

В умовах степу з потенційно родючими чорноземними ґрунтами використовували перелогову систему землеробства.

Суть їх: полягала у відтворенні родючості ґрунту за допомогою багаторічної трав'янистої рослинності. Внаслідок високої природної родючості ґрунтів степової зони і більш ефективної ролі трав у відтворенні родючості період їх росту для покращення ґрунту порівняно з лісовою рослинністю тривав значно менше. Висівали сільськогосподарські культури продовж 6-8, інколи 10 років, а потім після виснаження і засмічення ґрунту такі землі залишалися на 20-30 років і переходили на нові цілинні ділянки.

Із зростанням потреб населення в продуктах сільського господарства, розвитком знарядь виробництва і торгівлі гостро постало питання раціонального і продуктивного використання землі. Заліжна система землеробства при цьому вже почала гальмувати розвиток продуктивних сил суспільства через те, що ще за рабовласницького ладу земля перейшла у приватну власність рабовласника і вільне пересування хлібороба на нові місця стало нездійсненим. Коли були розорані всі цілинні землі, селянин змушений був повернутися до обробітку земель, які раніше вже використовувалися, але були покинуті у свій час як виснажені, що втратили родючість.

Якраз саме так перелогова система землеробства поступилася заліжній Проте значної межі між цими системами було дуже мало. Основною відміною є те, що при заліжній системі, як правило, не поверталися до залишених раніше оброблюваних ділянок. Освоювали нові, ніколи не оброблювані землі.

За перелогової системи земельний масив розбивали на декілька ділянок. Частину з них використовували під хлібні злаки, іншу тривалий час, до 10-20 і більше років, перебувала під перелогом. Зрештою перелоги знову брали до обробітку для вирощування сільськогосподарських культур. Починаючи з цього часу оранку ґрунту виконували ґрунтообробними знаряддями на живій тязі.

Саме ці дві системи землеробства характеризуються самими примітивними способами відновлення. Вони були за умов наявності великих неосвоєних земельних масивів. За таких умов процес відновлення показників родючості ґрунту проходив без антропогенної дії і лише за допомогою природи. Тому чим триваліший період землі перебували під перелогом, тим більше природна трав'яна рослинність на них за своїм складом наближувалась до флори цілинних степів, тим повніше відновлювалася родючість ґрунту.

Працями A.A. Костичева і В.Р. Вільямса доведено, що в природних умовах процес відновлення родючості ґрунту відбувається під впливом зміни природної рослинності або рослинних формацій.

Земельна ділянка, що залишена без обробітку, вже першого року суцільно заростає однорічними і дворічними бур'янами. Рілля переходить у стадію бур'янового перелогу.

Навесні та восени переліг насичується водою на велику глибину через порожнини, утворені у ґрунті, при відмиранні кореневої системи однорічних бур'янів. На цих ділянках землі в ґрунті переважає аеробний процес, за якого безперервно утворюються зольні елементи та азот унаслідок мінералізації кореневої системи рослин.

На другий рік переліку переходить в перійний, що може бути використаний як сіножать з потенційною врожайністю до 50-60 і більше сіна з гектара.

Як відомо в відповідності до біологічних особливостей, кореневища пирію розміщуються в верхньому шарі ґрунту на глибині 8-10 см. Густе сплетіння кореневищ, пронизуючи ґрунт в різних напрямках, ущільнює стінки утворених нею порожнин. При цьому ґрунт має можливість добре пропускати в себе воду. Ґрунтова вода міцно утримується органічною речовиною, що набрякає. Ця речовина, на думку професора Я.Я. Вербіца, утворюється в результаті безперервного процесу щорічного відмирання вегетативних органів пирію на початку зими і утворення нових кореневищ рано навесні.

За час пирійного перелогу в ґрунті нагромаджуються великі запаси органічної речовини, які забезпечують скріплення розпилених частинок ґрунту в окремі структурні грудочки, водо яких з роками зростає. При дальшому розвитку перійного перелогу в ґрунті збільшується вміст органічної речовини, у зв'язку з цим аеробні умови поступово змінюються анаеробними.

Через 7-10 років пирій починає зріджуватись і урожай його поступово знижується. Не чекаючи різкого його зниження, пирійний переліг іноді орють на 4-5-й рік після його появи. У цьому випадку його називають м'яким перелогом.

Уразі коли переліг не оброблюють після зрідження пирію його змінюють нещільно кущові злаки, більш пристосовані до нових умов ґрунтового середовища, з переважанням анаеробіозу. Такий переліг називається келерійовим, до якого належать злаки, що слабо вкриті листям, а саме — тимофіївка степова, стоколос прямий та житняк.

Цей вид перелогу менш продуктивний за врожаєм надземної маси, ніж пирійний, а тому його частіше використовують як пасовище.