Особливе місце в підліткових проблемах посідають явища дезадаптації та девіацій.
У дослідницькій літературі перераховується декілька чинників, що впливають на процес дезадаптації підлітків: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічний чинник (дефекти шкільного і сімейного виховання), соціальний чинник (соціальні і соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно-виборче відношення до норм і цінностей свого оточення, його дії, а також особисті ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення.
Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації сприятиме психологічному благополуччю молодої людини. Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній проходить через життєві кризи, накопичення протиріч. Наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість. Підлітки, які мають ці властивості називаються "важкими" [159].
"Важкі підлітки" (які не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином) поділяються на дві групи:
• фрустровані підлітки – їм властиві стійкість форми саморуйнівної поведінки небезпечної для їх здоров'я (алкоголізм, наркотики), духовного розвитку, факту існування (сексуальні стосунки, домашні крадіжки), схильність до суїциду, відсутність смислу життя тощо;
• підлітки-деліквенти, постійно балансуючі межі дозволеного і протиправного.
Для "важких підлітків" може бути характерна девіантна або деліквентна поведінка.
Девіантна поведінка – це система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим в суспільстві правилам, моральним нормам. Серед неповнолітніх вона проявляється зловживанням спиртними напоями, наркоманією, агресивними проявами, суїцидальними тенденціями та психічними вадами.
Делінквентна поведінка визначається порушенням суспільних норм поведінки: хуліганством, крадіжками, дрібними правопорушеннями. На відміну від девіантної, делінквентна поведінка характеризується негативними проявами, що направлені більше на оточення, ніж на себе. Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною – прикладами такого є нецензурна лайка, підтримка "поганої компанії", звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво [159].
У таких випадках потрібна допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного "Я", зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.
Враховуючи характер загальних закономірностей процесу соціальної роботи з підлітками, вікові ознаки розвитку підлітків, А.Й. Капська зазначає принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціальної роботи із неповнолітніми:
• принцип інтеграції – у процесі стимулювання фактора саморегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихованням, які здійснюються відносно до природно-соціологічних і соціально-психологічних закономірностей розвитку особистості;
• принцип системності – проектування педагогічного процесу відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти "збою" у розвитку педагогічних процесів;
• принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками;
• принцип активності – створення розвиваючо-виховного середовища;
• принцип стабільності – динамічності розвиваючо-виховного середовища сприяє створенню умов, що змінюють навколишнє середовище.
• принцип позитивної емоційності середовища.
Ключовим і першочерговим в роботі з підлітками є проведення соціальним працівником діагностики з метою виявлення проблемного поля і визначення напрямків соціальної роботи.
Основні діагностичні методи, які вживаються соціальними працівниками в роботі з підлітками, це:
• спостереження;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної роботи з підлітками“ на сторінці 2. Приємного читання.
