• процесуально-дієвий: технологія – це сам процес реалізації діяльності, послідовність та порядок функціонування і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.
Що стосується поняття "соціальне", аналізу якого присвячена величезна за обсягом література, то дане поняття, з одного боку, широко вживається в значенні "громадський", "той, що відрізняється, протистоїть природному". З іншого боку, використовуються різні контексти "вузького" розуміння соціального (соціально-побутового, мікросоціального, тобто того, що оточує індивіда, забезпечуючи відтворення його життєдіяльності, а також колективного, спільного буття людей та ін.). Все це, зрозуміло, визначає зміст та обсяг поняття "соціальні технології", яке все більше стійко характеризується як сукупність методів вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми.
Соціальні технології мають відповідати всім вимогам до технологій, але особливості об'єкту їх впливу – суспільства, соціальних груп, особистості – накладають на них певний відбиток [123].
Специфічними рисами соціальних технологій є:
• мультидисциплінарність – соціальні технології, як правило, використовують теорії, концепції та методи, розроблені різними науками.
• ієрархічність – соціальні технології передбачають використання у ролі окремих процедур і методів технології нижчого порядку.
• різноспрямованість – соціальні технології, як правило, одночасно впливають на різні об'єкти, зміна одного соціального об'єкту призводить до зміни інших, з ним пов'язаних.
• гнучкий характер – висока варіативність завдань, процедур, методів і критеріїв оцінювання.
• складність у стандартизації та визначеності ефективності впливу.
Структуру соціальних технологій можна розглянути, виходячи з
визначення технології – як способу організації діяльності на основі її поділу на процедури їх координації і синхронізації та вибору оптимальних засобів і методів виконання.
Процедури – відносно завершені і незалежні одна від одної дії суб'єктів діяльності, що можуть здійснюватись одночасно, або в певній послідовності, але спрямовуються на вирішення окремих завдань діяльності. Залежно від особливостей діяльності процедури можуть називати етапами, операціями, напрямами роботи, видами діяльності тощо. Завдання кожної процедури можуть вирішуватись різними методами.
Методи – способи здійснення процедури.
Метод, в свою чергу, може являти собою як розроблену і апробовану технологію (методику), так і загальний підхід до здійснення діяльності.
Кожна процедура може передбачати кілька методів здійснення діяльності і наявних ресурсів.
Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без урахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником багатоманітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій.
Класифікація – це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні надзвичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характеристики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження [172].
Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:
• ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);
• масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т. ін.);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
