Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Соціальна географія

Надзвичайно цінними з позицій накопичення соціально-географічних знань є дослідження Арістотелем проблеми способу життя. Він стверджує, що спосіб життя значною мірою залежить від рівня пізнання, а також від того, що людина розуміє під щастям чи благом. Внаслідок цього Арістотель виділяє три способи життя: брутальний, державний, споглядальний.

Так, брутальним він називає такий спосіб життя, коли люди під щастям і благом розуміють лише розваги і втіхи; державним — коли щастям для людей є діяльність і пошана.

Велику увагу присвятив Арістотель й аналізу таких соціальних проблем, як дозвілля і вільний час. При цьому він розглядає дозвілля не просто як вільний час, а як час, заповнений різноманітними заняттями (іграми, вправами, забавами, філософськими бесідами тощо). Дозвілля вимагає певного рівня доходів, тому кількість і якість дозвілля залежить від державного устрою.

До праць Арістотеля варто ще раз звернутись з позицій переоцінки елементів аксіології — теорії цінностей, які становлять вагомий доробок цього вченого, хоча аксіологія як наука виникла набагато пізніше (кінець XIX — початок XX ст.). Найвища цінність для Арістотеля — людське життя.

У відомій праці Арістотеля "Метафізика" наводиться класифікація наук на теоретичні (філософія, математика, фізика), практичні (етика, політика), творчі (прикладні науки, мистецтво).

Отже, виокремлення натурфілософії стало феноменом всезагальної людської діяльності того часу. Однак, відокремившись від релігії, міфології та від етнічно-поетичного світосприйняття, створене наукове пізнання стало феноменом і в сфері розумової діяльності, адже воно було спрямоване не лише на розв'язання практичних завдань розвитку античного суспільства, а й на осмислення устрою всієї природи (у тому числі людини, суспільства), зокрема на соціальне самовизначення, тобто на усвідомлення людиною своєї соціальної сутності, місця у суспільстві. Усвідомлення людиною своєї соціальної сутності, місця в суспільстві вмонтовувалося в осмислення устрою всієї природи: і людина, і суспільство розглядалися як єдине живе, ціле, що підпорядковується одним і тим самим законам народження, життя та смерті, боротьби за виживання, де сильнішому завжди належить перемога. В такому випадку відсутнє протистояння суспільства і природи: і людина, і суспільство розцінюються як органічна складова всієї природи.

Аналізуючи цей період розвитку науки, С. Мороз, В. Онопрієнко та С. Бортник зазначають, що перед дослідниками того часу природа постає такою ж живою, одухотвореною, пронизаною пристрастями та бажаннями, як і світ самої людини. Природа дихає, гнівається, радіє, мислить, її стихії ворогують і притягуються одна до одної. Очевидно, саме тому одухотвореність людини в процесі творчої праці, її пристрасті та бажання, внутрішній світ розглядаються дослідниками того часу такими ж органічними рисами, як рисами, властивими природі загалом. Внаслідок таких міркувань вчені доходять цілком логічного висновку: в античній науці людина становить собою "міру речей" у найширшому світоглядному сенсі, "анатомія людини" розглядалась як ключ до "анатомії природи"*74.

*74: {Мороз С. А., Онопрієнко В. /., Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997. — С. 12.}

Зазначимо, що антична культура, наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку пізнання природи і суспільства. У цей період були закладені основи європейської цивілізації, від яких беруть початок сучасні науки, — право, політика, філософія та ін. У цей час був накопичений величезний пласт соціально-географічних знань, переважно регіонально-соціально-географічних. Соціально-географічне знання того часу, що дуже часто мало вигляд поодиноких соціально-географічних фактів, подавалось як фатум, доля, жорсткий детермінізм, хоча людина майже завжди перебувала в центрі уваги. Цей період вимагає детального аналізу, переоцінки, дослідження і вивчення з огляду дослідження історії розвитку соціально-географічної науки та регіональної соціально-географічної науки.

Соціально-географічне знання епохи Середньовіччя. В науковому світі вважається, що зародження феодальних відносин і встановлення феодалізму, які мали місце в епоху Середньовіччя, стало кроком назад у вдосконаленні особистості, а також економіки, політики, культури: на багато віків загальмувався розвиток соціально-культурного та науково-пізнавального процесів. Немає єдиного загальноприйнятого пояснення цього явища. Аналіз і розв'язання згаданої проблеми ще чекає на дослідження, але її вивчення необхідне для врахування при прогнозуванні розвитку людства у майбутньому. Особливості цієї епохи позначались і на формуванні соціально-географічних знань. Епоха Середньовіччя (від V до середини XVII ст.) бідна на соціально-географічні надбання, що пов'язане насамперед зі зміною соціальної парадигми, зокрема зі зміною поглядів на людину, її право на індивідуальний вибір і свободу, на її місце в природі; з переорієнтацією світогляду з космологічного фаталізму на християнський провіденціоналізм, тобто на розуміння історії розвитку суспільства з позицій християнства.

З соціально-географічних позицій варто переосмислити богословські трактати раннього Середньовіччя, зокрема праці Аврелія Августина, прозваного Блаженним (354—430 pp.), його найвідоміший твір — "Про град Божий"*75. Основу вчення мислителя становить релігійне розуміння історії людства (провіденціалізм). Він розглядає людину як малий світ — мікрокосм, що поєднує природу матеріальних тіл (рослин і тварин) і містить живу, розумну та безсмертну душу, яка виступає посередником між вічним царством духу і земним царством матерії. І душа, і тіло дані людині Богом. Спочатку вони перебували в гармонії, але внаслідок первородного гріха тіло підкорило душу. Повернення гармонії, досягнення Божої благодаті можливе тоді, коли душа розумна, мислить і прагне до духовного, до Бога. Августин вважав, що наближеність людини до Бога залежить від того, який вид любові — чуттєвий (від тілесної людини) чи духовний (від душі) у неї переважає.

*75: {Филисофский словарь. — С. 5.}

Надзвичайно цікаво і те, що Августин виділяє головні етапи розвитку суспільства, уподібнивши їх віковим періодам людського життя:

• малечість чи дитинячість людства (від Адама і Єви до потопу);

• дитинство (від потопу до Авраама);

• юнацтво (від Авраама до Давида);

• юність (від Давида до Вавилонського полону, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив Ієрусалим і переселив усіх іудей, окрім бідноти, до Вавилону 597 р. до н. е.);

• зрілість (від Вавилонського полону до пришестя Ісуса Христа);

• старість (від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства і до Страшного суду)*76.

*76: {Захарченко М. В., Погорілий О. і. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). — С. 64.}

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії

  • Місце соціальної географії в системі географічних наук

  • СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:

  • Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

  • Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

  • Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ
  • Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

  • Виникнення назви науки "Соціальна географія".

  • Розвиток соціальної географії у радянський період.

  • Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.

  • Закони, закономірності та принципи соціальної географії

  • Закон системності

  • Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії

  • Методична база сучасної соціальної географії

  • Соціологічне дослідження

  • Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

  • Розділ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОЇ БАЗИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У XXI ст.

  • Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

  • Теорія соціального поля в соціальній географії

  • Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як одна з фундаментальних у соціальній географії

  • Сучасні підходи до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в межах географічної науки.

  • Оцінка сучасного суспільного менталітету й інтелекту України.

  • Віртуальна соціальна географія як важливий напрям розвитку соціальної географії у XXI ст.

  • Напрями удосконалення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії у XXI ст.

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

  • Напрями перспективного розвитку географії культури

  • Поступ сакральної географії у XXI ст.

  • Розвиток медичної географії

  • Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

  • Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

  • Розділ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО АПАРАТУ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

  • Нові види програмного забезпечення для здійснення соціально-географічних досліджень

  • Забезпечення захисту інформації

  • Удосконалення застосування соціологічних і експериментальних методів у соціальній географії