Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Соціальна географія

*68: {Иваничка К. Социально-экономическая география. — С. 14—15.}

У цьому визначенні чітко виражений натурфілософський і антропоцентричний погляд на географію як на прикладну науку. Страбон позбавляє її теоретичного змісту. Об'єкт пізнання у нього — зовнішній світ і суспільство.

Безумовно, процес пізнання соціальних явищ у той час характеризувався достатньо примітивним рівнем, але він відбувався, сприяючи зародженню, формуванню і накопиченню соціально-географічних знань, насамперед у вигляді регіональних соціально-географічних знань у межах єдиної географічної науки.

Раціональні зерна соціально-географічних знань містяться й у працях античних вчених — представників інших наук. Зокрема, непересічний інтерес викликають ідеї представників давньогрецької історичної думки, так званих логографів, у творчості яких є спроби не лише опису історичних подій і процесів на основі легенд, оповідей, документальних матеріалів, відображення генеалогії давніх родів, географічних знань та ін. Грецький історик І ст. до н. е. Діонісій Галікарнасський писав, що логографи "...переслідували завжди одну мету: зібрати в одне ціле всі перекази для кожного народу або держави, які збереглись у місцевих жителів, або були записані в релігійних і світських книгах"*69.

*69: {Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (віл античності до початку XX ст.). — С. 28.}

На таких засадах Гекатей Мілетський написав працю "Землеописания". Вона містила багатий матеріал країнознавчого та регіонально-соціально-географічного характеру і малу заселеної людьми частини суші (ойкумени). Найбільша заслуга логографів полягає в тому, що соціально-географічні й інші знання в їх працях викладались зі застосуванням принципово нових елементів: часової та просторової систематизації, групування матеріалів і фактів, критичного ставлення до різноманітних інформаційних джерел, раціоналістичного переосмислення матеріалів, використання власних спостережень і розвідок. Важливими джерелами соціально-географічної інформації стала знаменита праця видатного грецького вченого, "батька історії" Геродота (між 490 і 480 pp. — між 430 і 424 pp. до н. е.) "Історія" та представника історичної науки античної Греції Фукідіда (460—400 pp. до н. е.) під такою ж назвою.

Так, Фукідід наголошує на можливості повторювання соціальних явищ та процесів на різних і на одних і тих самих територіях, а також виникнення подібних аналогій у майбутньому. Фукідід звертає увагу на існування взаємозв'язку між географічним положенням країни й особливістю соціально-географічних процесів у її межах.

М. Захарченко зазначає: "Науковий доробок представників історичної науки Стародавнього світу особливо значущий, оскільки саме історики поставили питання про соціальних факт, використання аналізу документів, методів спостереження, опитування, вивчення фактів та умов, що деформують процес достовірного відображення соціальних явищ і спотворюють результати пізнання. Вони заклали перші принципи систематизації та класифікації емпіричного матеріалу, їх відбору, узагальнення і т. д.".*70 Отже, всебічність і повнота соціально-географічного знання неможлива без детального вивчення праць вчених античного періоду. Аналогічне твердження стосується і філософських праць цього періоду, найвидатнішими творцями яких були Демокріт, Платон, Арістотель.

*70: {Захарченко М. В., Погорілий О. І, Історія соціології (від античності до початку XX ст.). — С. 37.}

Демокріт (бл. 460 — бл. 370 pp. до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст — навчав, що суспільство виникає в лоні природи внаслідок переходу первісних людей від стадного способу до культурного життя. Систему соціальних відносин він розглядав через зв'язок, аналогічний тому, який існує між частиною і цілим: людина — мікрокосм і частина макрокосму, тому все те, що "відбувається в мікрокосмі, то, отже, — і в макрокосмі". Вчений подає концепцію походження людини через природний розвиток космосу, еволюції матерії завдяки різним комбінаціям атомів. Демокріт вперше висунув проблему еволюційного розвитку світу, частиною якого є світ людини.

У центрі праць Платона (427—347 pp. до н. е.), відомого античного філософа, представника ідеалістичного напряму, — людина і суспільство. Ось як розкриває погляди Платона М. Захарченко: "У космологічному вченні Платон розглядає світ чуттєвих речей та явищ як відображення істинно сущого світу — ідей. Розум — деміург створює душу космосу, яка зумовлює всі інші речі та явища, в тому числі й земні. Справжнє буття — це "надприродне буття", а природне — лише форма інобуття. Тотожне собі буття є "Ідея". Ідеї — реальна причина й зразки існуючих речей. Вища ідея — ідея блага. Людські душі безсмертні, вони приходять від світу "ідей" і, чим довше їх перебування в тому світі, тим вищі потенційні задатки людини. Індивідуальна душа — це образ, відображення універсальної "світової душі". Вона є "Триєдиною" і включає в себе такі компоненти, як розумність (ідеально-розумові здібності, якості), афекти, побуджувальні пристрасті (інстинктивно-афективні якості), жагу, прагнення (доцільно-вольові якості). Всі ці компоненти притаманні кожній душі, але їх співвідношення, питома вага в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через виховання. Оскільки більшість людей не спроможні приборкати свої пристрасті, бажання та прагнення і завдяки цьому не здатні досягти досконалості, наблизившись до ідеалу, то звідси випливає необхідність у державі та законах. Держава має забезпечити притаманні людям природжені потреби, і тому в досконалій державі люди мають бути розділені на певні групи (стани) у відповідності з особливостями їх душі. Проте існуючі форми правління та державного устрою теж недосконалі, хоч серед них є "правильні" та "спотворені" форми"*71. Це засвідчує, що Платон пояснює стратифікацію у суспільстві, форму держави лише особливостями індивідуальної душі, впливом душі космосу, абсолютно ігноруючи вплив навколишнього середовища, особливостей географічного положення держави та ін.

*71: {Там само. – С. 42-43. }

Однак Платон торкається дуже цікавої проблеми співвідношення особистого та суспільного інтересу, нерозв'язаної дотепер, яка має свою інтерпретацію у соціально-географічних дослідженнях цілої плеяди вчених.

У космогонії Платона проголошується єдність космосу та мікрокосмосу, Всесвіту і людини. На думку Платона, у людині, мов сонце в краплині роси, відбивається увесь світ з його будовою, гармонією, розумом, душею. І найвищим прагненням людини повинен стати такий розвиток власного інтелекту, "щоб через розгляд гармоній та коловоротів світу виправити коловороти у власній голові"*72.

*72: {Мороз С. А., Онопрієнко В. І., Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997. — С. 12; Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відповідальний редактор С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 19—20.}

Арістотель Стагірит (384—322 pp. до н. е.) — найвидатніший давньогрецький вчений, учень Платона, основоположник логіки, психології й інших наук*73 — залишив величезну творчу спадщину, яку ще необхідно належно оцінити представникам соціально-географічної науки.

*73: {Филисофский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — 5-е изд. — М.: Политнідат, 1987. — С. 29—30.}

Вчення Арістотеля про логіку як науку про форми мислення, без чого неможливий сам процес пізнання, і як про неодмінний засіб (organon) кожної наукової дисципліни озброює кожну наукову дисципліну, в тому числі й соціальну географію, надійними засобами досягнення істинного знання. Зокрема, вчений розкриває суть дедуктивного умовиводу, методу в досягненні істинного знання і розробляє теорію силогізму — дедуктивного умовиводу, що складається з двох суджень (посилань), з яких випливає третє судження (висновок).

Арістотель визнає вічність існування світу у вічному русі завдяки існуванню вічної причини і вічного рушія світу — Бога, котрий є споглядаючим розумом, найвищою дійсністю. Арістотель бачить Людину як найвищу істоту матеріального світу. Людина має душу — "форму", яка перебуває в органічному поєднанні з фізичним тілом. Розум — частина душі, він потрапляє в людину ззовні при народженні й не гине при смерті тіла. Він також складається з двох частин, тому може споглядати незмінні принципи буття та принципи, здатні до зміни.

Згідно з поглядами Арістотеля, сенс життя людини — досягнення вищого блага через розумну діяльність.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії

  • Місце соціальної географії в системі географічних наук

  • СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:

  • Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

  • Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

  • Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ
  • Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

  • Виникнення назви науки "Соціальна географія".

  • Розвиток соціальної географії у радянський період.

  • Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.

  • Закони, закономірності та принципи соціальної географії

  • Закон системності

  • Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії

  • Методична база сучасної соціальної географії

  • Соціологічне дослідження

  • Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

  • Розділ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОЇ БАЗИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У XXI ст.

  • Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

  • Теорія соціального поля в соціальній географії

  • Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як одна з фундаментальних у соціальній географії

  • Сучасні підходи до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в межах географічної науки.

  • Оцінка сучасного суспільного менталітету й інтелекту України.

  • Віртуальна соціальна географія як важливий напрям розвитку соціальної географії у XXI ст.

  • Напрями удосконалення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії у XXI ст.

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

  • Напрями перспективного розвитку географії культури

  • Поступ сакральної географії у XXI ст.

  • Розвиток медичної географії

  • Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

  • Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

  • Розділ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО АПАРАТУ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

  • Нові види програмного забезпечення для здійснення соціально-географічних досліджень

  • Забезпечення захисту інформації

  • Удосконалення застосування соціологічних і експериментальних методів у соціальній географії